Фаза 3. Кривава мітка

***

Не можу сказати, що побачила щось жахливе, та погляд ронської ворожки виглядав переконливо переляканим. Мушля  походила на маленьке риб’яче серце, що тільки но витягла хазяйка, розрізаючи камбалу. Я покрутила склянку у руках і мовчки кивнула їй.

- Де вона? – Енья почала швидко обшукувати постіль.

- Це був лише сон! Немає у мене ніякої мушлі, – запротестувала я, - Чи ти думаєш, що я зі сну її принесла з собою?

- Шанталь теж так казала, поки не знайшла її під подушкою, - гнівно відповіла дівчина, - Ти знаєш що воно таке?

- Просто гарна мушля? – запропонував очевидну відповідь лицар.

Хлопець вже не посміхався, а пильно вдивлявся до ворожки, з виглядом людини, який гадає – вуличний божевільний несе загрозу чи ні.

- Це кривава мітка Червоного Скрейла. Таку знаходили у більшості жертв. Через неї він і отримав це прізвисько.

- Ми в Пенефорісі. Тут кожна друга дівчина носить прикраси з мушель, а кожна третя з перлів, - сухо зауважив Гийом, - І це я маю на увазі Тельфер. На пагорбах всі чоловіки їх одягають.

- Вона називається абалон і її не можна зустріти просто так на цьому краю моря Нанджи. Їх привозять з далеких островів, куди рідко потрапляють кораблі. Тільки, якщо їх туди не заносить штормом.

- Я бував на островах і чув подібні байки, - кивнув Гийом, - Ви архіпелаг Ірідаль маєте на увазі?

- Так, ти чув цю легенду і сперечаєшся зі мною просто заради втіхи? – спохмурніла Енья.

- Я теж чула про це. Вотаме мені розповідала легенду про очі Ірідаль, - прошепотіла я.

- Ось хто алхіміку повідав цю казку! - розреготався лицар, - А я ще думав - який півень його клюнув, що він подався на південь?

- Один з твоїх друзів-дурнів хоче знайти русалок? – Енья криво усміхнулася йому у відповідь.

- Русалки існують? – не зрозуміла я, що їх так розвеселило.

- Тільки у хворій уяві деяких людей, - знизав плечима Гийом, - Архіпелаг Ірідаль назвали на честь сузір’я, який вказує до нього шлях.

- Вказує, щоб туди пливли кораблі? – не зрозуміла я.

- Щоб вони туди НЕ пливли, - підкреслив Гийом, - Море не спокійне в тих місцях, а навкруги островів приховані підводні скелі. Більшість кораблів не пережили близьке знайомство з ними.

- Так ти лицар чи моряк? – в’їдливо запитала Енья, - Чи звичайний бовдур?

- Всього потроху, - чесно відповів він, - Через те, що поруч з островами Ірідаль гинуть кораблі, почали ходити легенди, що там живуть русалки, які їх туди заманюють своїми піснями.

- А що ще може змусити так багато народу піти добровільно до рук смерті? – в’їдливо запитала жінка.

- Багато чого. Жага наживи, наприклад, - знизав плечима лицар, - Архіпелаг - погано розвідана територія. Там може бути все, що завгодно: золото, цінні породи деревини чи самоцвіти.

- Або смерть і тлін, - продовжила Енья.

- Воно того варте? – запитала я.

- Часто-густо, річ не тільки в грошах, - примружив він носа, - Азарт та відчуття, що ти відкрив щось нове, ступив на землю, де то тебе нікого ніколи не було - багато чого варті.

- Чоловіки, - зневажливо пурхнула жінка крізь зуби.

- Можеш поскаржитися на всіх нас до суду Святого престолу, або краще владі Пенефоріса, яка отримує прибутки з порту, - посміхнувся лицар і знову став серйозним, навіть суворим, - Я не вірю в казки про русалок, але бачив морського змія, який втопив корабель. Ми тоді тікали швидше вітра і ще тиждень ховалися на мілині. Щось живе в морі крім риби, і це може нести загрозу. Особливо в повню.

- Дивний ти, хлопець, - Енья наклонила голову на бік і пронизливо поглянула на лицаря, - Русалок вважаєш казками, а в старий віршик про те, що вони виходять в повню пити кров – віриш. Де логіка?

- А й справді, де вона? – перебила я їх розмову. Мені здалося, що ці двоє готові сваритися з будь-якого приводу, - В ваших історіях суцільний сумбур. Русалки, за легендами, в основному дівчата. Мелізанда теж дівоче ім’я, а різника називають чомусь Червоним Скрейл? Скрейл, це скорочено від чоловічого ім’я Скрейланд? Так наче звали одного з братів короля.

- Можливо, таємниця зникнення старшого брата Гравілона теж на це вплинула, але в цілому – вони не мають нічого спільного, - похитала головою дівчина, - Спочатку монстра називали Скреготом. Кілька жертв встигли розповісти перед смертю, що чули дивні звуки, схожі на скреготання кігтів чи зубів. Потім з’ясували, що в деяких з них при собі знайшли рідкісні рожеві мушлі, і з часом натовп його охрестив Червоним Скрейлом.

- Бо рожевий звучить не так загрозливо? – обережно спитав Гийом, - Мушлі хоч і схожі на шматки сирого м’яса, але вони не червоні, а рожеві.

- Все жартуєш? – лихо примружила очі Енья, - Я подивлюсь, як тобі буде смішно, коли побачиш першу його жертву. Прізвисько червоний він заслужив, бо все навколо жертв залито їх кров’ю.

- У-у-у, вже боюся, - протягнув лицар, - Який красивий жахастик для туристів. Ставлю п’ять Бартоломієв, що половина з вельмож сюди приїжджають полоскотати нерви цією байкою.