Фаза 3. Старі легенди

***

Поки ми блукали брудними вулицями, прямуючи до моря, зустріли кілька бійок в тісних провулках. Друг хотів втрутитися, але я зупинив його. В розбірки нижнього міста краще не лізти без зайвої потреби. Це легко може вилитися у війну вуличних банд та зіпсувати перебування в місті. Я колись теж приймав участь в таких розвагах і ні щоб мене не зупинило від гарної бійки. Міцному хлопцю зі звичайної рибацької родини є тільки два шляхи в житті. Або ти продовжуєш родинну справу та виходиш в море, або йдеш в банду. Рибалкою, як мій батько та дід, я не хотів, а податися матросом на торговий корабель, мені заборонила гордість. В юнацтві, навіть думка про покору для мене була огидною.

Колись давно, я сказав своєму батьку, що в мене буде свій корабель. Якщо я не зможу його купити, то вкраду. Мій старий тоді розсміявся, щиро сподіваючись, що це жарт малолітнього шибайголови. Згадавши свій бриг, який помахав мені вітрилами, зникаючі за обрієм, я вже хотів відкинув важкі спогади, але мені не дали це зробити.

- Тельфер завжди був такий? – поцікавився Кальм, дивлячись на повію, яка заманювала слідкувати за нею. Дівочі чари не подіяли. Він вкотре почервонів і зробив вигляд, що не зрозумів її очевидних жестів.

- Це ще дитячі розваги, - посміхнувся я, - В справжній морських містечках і не таке можна побачити. Уяви собі гамірні вулиці, наповнені запахом рому, пороху та свободи, де вигнанці та моряки кожен раз гуляються, як востаннє. Коли море засипало під зірками, вони пили і гуділи до ранку. Це не просто пристанище для кораблів. Це п’янкий оазис посеред безкрайнього моря, де можна відчути смак волі та зануритися в прірву небезпек. В таких містах відчуваєш себе творцем долі, бо можеш стати ким завгодно. Єдиний закон, який там діє, це закон морського братерства, який написаний не чорнилами, а кров’ю.

Мабуть, я говорив це якось по особливому. Рудий зачаровано слухав мене, ловлячи кожне слово.

- Ти майже нічого не розповідав про своє життя до морської застави, - нарешті тихо сказав він.

- А що розповідати? - криво посміхнувся я, - Потрапив в погану компанію, як і більшість тут.

- Коли ти розмовляєш уві сні, то часто згадуєш, що тебе зрадили. А іноді захлинаєшся, ніби тебе хтось топить.

- Оце я виявляється базікало, - пробуркотів я, - Що ще ти чув?

- Насправді небагато, - друг примружив свої блакитні очі, - Останнє було про скарб, який може знайти тільки мрець. Це якась морська легенда?

- Спогад з минулого життя, - сухо відповів я, - На суходолі ти можеш не вірити у привидів минулого, але на морі в тебе немає такого права. Коли стоїш вночі на кораблі, що йде крізь непроглядний туман, та бачиш образи міфічних тварин та мертвих капітанів, в це не можливо не повірити. Я був молодий, без тями закоханий, самовпевнений і повірив старим казкам. Ось і вся історія. 

- Е, ні! Так легко ти від мене не відмахнешся. Однієї химерної книжки з казками мені вистачило надовго.

Розуміючи, що він вже не відчепиться, я вирішив розповісти. Давно було потрібно це зробити, та якось завжди було не на часі.

- Ти з долини і не чув цієї легенди. Короче, люди кажуть, що десь недалеко від Пенефоріса в давнину, ще при старій вірі, жила принцеса. І була вона така вродлива, що просто очей не відвести.

- Принцеса? - посміхнувся рудий, - Ти серйозно? Що вона тут робила?

- Її замахали питаннями такі дурні лицарі, як ти, і вона втекла від них на край світу, - не втримався я від іронії, - Звідки мені знати? Жила собі і все. Стулися і слухай вухами. 

Кальм розреготався і зробив жест, що закриває свій рот на замок. На нього прискіпливо поглянула жінка з корзиною мушель, яка проходила поруч. Я обернувся і зрозумів, що на нас дивиться вся вулиці. Ми привертаємо багато уваги. Серед цих халуп не часто можна побачити навіть вартових, не те що лицарів з палугами.

- Ось, так вже краще. Роби так частіше і буде тобі щастя, - криво посміхнувся я, - Так ось, принцеса була настільки чарівною, що від її краси люди сходили з розуму. Коли вона співала, сидячі на морський скелі, навіть море переставало бити хвилями і ставало лагідним, немов пухнасте кошеня. Птахи не сміли порушити її пісню своїм гоготінням і, здавалося, що весь світ завмирав від цієї небаченої краси. Морській цар виринав з глибин, щоб послухати її і закохатися без тями. Що вже казати про звичайних людей? Їх серця наповнювалися настільки сильними почуттями, що вони радже приймали смерть, аніж її відмову.

- Як поетично. Хто б подумав, що ти такий романтик, - цокнув язиком Кальм, - Якщо цю історію ще не розповідав Жозефіні та іншим дівчатам, то обов’язково розкажи. Може, вони тобі знижку зроблять, або взагалі грошей не візьмуть.

- Рудий, у тебе якась дивна зневага до старовинної професії. Не дарма Вольфганг мені радив зводити тебе по нормальним місцям.

- Ти давай кажи, що там з принцесою. Потрібні заклади я і сам в змозі знайти, - відрізав він. Вуха лицаря налилися багрянцем.

- Що з принцесою? Вона насправді, мене тоді мало цікавила, своїх принцес вистачало. Головне в історії те, що королі, імператори та навіть боги дарували їй достобіса грошей та рідкісних коштовностей, бажаючи привернути увагу. 

- І кого вона обрала?

- Нікого. Вона втекла. Сховалася на віддаленому острові і запечатала своєю піснею шлях. Її останні слова були наказом всьому сущому, що ні один з живих не зможе знайти до неї дорогу.