Фаза 2. Зігфрид

***

Дід мого друга Азіза володів виробництвом з виготовлення хімічних барвників та фарбування тканин. Морем йому доставляли рідкісні компоненти з-за моря Нанджи, і іноді ці ж кораблі відвозили готовий товар назад. Старий майстер Зігфрид завжди мене сприймав, як одного зі своїх онуків, тому з’явитися до нього на поріг без попередження, не було занадто зухвалим рішенням.

- Вольфе, синку, радий тебе бачити! Які шляхи тебе привели до сонячного міста? - спитав він, хитро примруживши очі, - Малий мені писав, що ти отримав якесь загадкове замовлення десь в підгір'ї? Чи цей бовдур знову переплутав захід з півднем?

- Ні, цього разу не переплутав, пане Зігфриде, - відповів я, потиснувши його руку, - Я і справді був в Шарті деякий час, але вирішив завітати до Пенефоріса.

- Шарт? Що ти забув в тій глушині? - на мить здивувався він, але його думки швидко побігли далі, - Ти до нас на карнавал приїхав, чи може когось зустрів на заході? Багато молодих пар приїжджають в Пенефоріс, щоб освідчитися у вічному коханні, - широко посміхнувся старий гульвіса.

- Ні, пане, - посміхнувся я йому у відповідь, - Знайшов тему для дослідів. Відчуваю, що натрапив на щось велике.

- Який я радий за тебе, хлопчику! - вигукнув він, - Скільки я просив тебе називати мене дідом Зігфі, як всі інші? Ти ж не чужа людина. Я тебе ще з пуп’янка знаю. Тим паче, швидше ти мені покажеш перших правнуків, ніж той столичний леґінь. Заходь і все мені розкажи, нічого на вулиці стовбичити.

Це була правда. Азіз був не тою особистістю, які швидко одружуються та заводять сім’ї, радуючи своїх старих онуками. Він взагалі про них не думав і нещодавно проголосив, що навічно залишиться самотнім вовком. Вочевидь, його дід про це ще нічого не знав. Не будемо руйнувати сімейну ідилію. Я посміхнувся і зайшов.

Дім алхіміка Зігфрида Пінгре, знаходився у найбрудніший частині Тельфера, поруч з мануфактурами та доками. Зовні він був непримітним сірим будиночком, хоча всередині виявився затишним та охайним. Власно, саме виробництво діда Зігфі зробило чималий вкладу в забруднення району. Процес виробництва фарби мав багато побічних продуктів. З труб його мануфактури постійно йшов чорний дим, розповсюджуючи сморід по всій окрузі. В дренажну системи зливалися відходи, які потім потрапляли в море і плавали на поверхні кольоровою плівкою. Я поглянув на свої брудні чоботі і подумав, що дідька лисого я привезу сюди своїх дітей. Навіть якщо колись вони в мене будуть.

- Ти їв сьогодні? - спитав в мене Зігфі, і не чекаючи відповіді, гукнув слугам накривати на стіл. 

Так смачно я не їв більше місяця. Рони нормально кормили нас з Ді в дорозі, але їх вариво і близько не стояло поруч зі стравами, якими мене пригощав старий. Стільки різноманітних морепродуктів та делікатесів я в житті не бачив. А вино? Це ж просто рідке золото, по іншому і не скажеш.

- Ти надовго плануєш залишатися? - спитав він, дивлячись, як я спустошую його стіл. 

Я підняв очі і задумливо поглянув на старого. Зігфрид одразу замахав руками та вирішив пояснити:

- Ні, не подумай, я не виганяю тебе. Просто розмірковую, яку кімнату готувати - гостьову чи ту, де колись жив Азіз? Гостьова маленька і там треба тільки постіль змінити, а в кімнаті малого давно вже ніхто не зупинявся, тому і роботи там буде побільше.

- А можна дві кімнати? - обережно спитав я, - Я приїхав не сам.

- Так, ти все таки когось зустрів в підгір’ї! - плеснув долонями старий, - Дівчата, народжені з лона гір, палкіші, ніж вогонь.

- Майже вгадали - взяв собі помічника, - кисло відповів я, повертаючись до поїдання смаженого лосося. Здається, я почав розуміти Азіза.

- Теж гарне новина. Деякі алхіміки змінюють дружин частіше, ніж помічників, - розсміявся старигань, - Радий, що ти нарешті взявся за голову. А як ще звільнити час для дослідів, якщо тобі ніхто не допомагає розгрібати рутину? Сподіваюсь, Азіз послідкує твоєму прикладу. Мабуть, справді знайшов гарну ідею для дослідів. 

Його старі очі загадково блищали. Зігфі завжди був хитрим лисом і наживу відчував за версту, але при цьому залишався добрим дідуганом. Принаймні, мені так завжди здавалося. Не буде ж він красти в мене тему для дослідження заради золотої печатки. В нього вже є одна. Навіщо йому друга? Я відставив тарілку з копченим скатом, взяв келих Рожевої перлини, місцевого доволі дорогого вина. Ковтнув трохи, смакуючи легкий квітковий присмак, і почав розповідь.

Зігфрид слухав дуже уважно, періодично задаючи влучні питання та уточнюючі деякі деталі. На диво, він не став сміятися з моєї божевільної ідеї шукати зв’язок між русалками та загадковим сяючим амулетом, який я позичив у Святого престолу.

- І як ти збираєшся тестувати цей камінь поки не знайдеш їх? - спитав він.

- За допомогою цього, - відповів я, і дістав з рюкзаку уламок рогу гаргулья, - Амулет на нього реагує, як на подразник, навіть коли самого створіння поруч немає.

Зігфі витяг з нагрудного карману жакета маленькі окуляри в золотій оправі і пильно поглянув на гострий шмат каменю.

- Як ти його зміг отримати? Цих монстрів напрочуд складно вмовити поділитися зразками для досліджень. 

- Випадково, ріг сам в нього відколовся. Не питайте за яких умовах це сталося, а то ще, не дай Трисмегист, з’явиться орден Білої айстри, - посміхнувся я.