Глава 5. Місяць в домі Риб

Глава 5. Місяць в домі Риб

“Ворожка (друга версія)”, 1595

Мікеланджело Мерізі да Караваджо

Лувр, Париж, Франція

Передбачення від зірок: “Місяць у Рибах характеризується підвищеною чутливістю, інтуїцією та емоційною глибиною. В цей час енергія стає м'якшою, більш мрійливою, а іноді навіть розпливчастою. Це період, коли загострюється інтуїція, можуть з'являтися містичні настрої, а люди стають більш чуйними, емпатичними та відчувати речі, які неможливо пояснити логічно”

Не знаю, я сплю, чи мені це ввижається, але тут темно і спокійно. В якому місці я знаходжусь? Не знаю, байдуже. Навіть перспектива опинитися в порожнечі здалася не такою вже і поганою. На жаль, це продовжувалось недовго. Смужка жовтого світла з-за дверей почала мені муляти очі. Все тіло боліло, ніби мене тягли на прив’язі по землі. Але я зробила зусилля та відчинила ці двері. Мої ноги м’яко занурилися в зелений килим моху, який заполонив кам’яний берег. Над головою височіли крони вічнозелених дерев та блимали зірки, а десь поруч било хвилями бурхливе море. Я чула його голос. Воно співало мені сотнями проникливих голосів, шепочучи у вуха нерозбірливі рвані фрази. Грізні чоловічі баритони, ніжні жіночі сопрано та дитячі дисканти, співали мені свої дивні та чаруючи пісні.

Над горизонтом спалахнуло блакитно сяйво. Зірка розрізала оксамитове небо і вже за мить впала в море. Його бурхливі води причаїлися, ніби сполоханий раптовим світлом нічний хижах, та стали світитися приглушеним сяйвом. Зійшов повний місяць. Він був схожий не великий жовтий софіт, чия роль було вказати шлях головним героям. Море роззявило свою темну пащу і звідти вийшла вона. Повільно та граціозно поміж хвиль з’явилася тендітна жіноча постать і обережно ступила на місячну доріжку. Білою лебідкою, вона прямувала по морській воді, співаючи пісню. Пронизуючу і хвилюючу до глибини серця. Довгі білі коси незнайомки ніжно обіймали міріади перлин, а легка тканина вільної сукні розвивалася нічним туманам на її тілі. Обличчя морської діви приховали тіні, але мені не треба було його бачити, щоб зрозуміти – нікого вродливішого я в житті не бачила. І ніколи вже не побачу, бо другої такої не існує. Народжена з морської піни, оповита місячним сяйвом, її молочна бліда шкіра світилася в нічній темряві.

Я захоплено дивилася на це диво і забула як дихати. Чи було це колись важливим? Може і так, але не зараз. Чарівниця зупинилася на мілині і почала розплітати свої коси. Вона провела рукою над водою руками і звідти піднялася велика черепаха стара черепаха. На її скам’янілому від часу панцирі лежало люстерко в золотій оправі, прикрашене самоцвітами. Дівчина взяла його, поглянула на себе і провела рукою по волоссю. Коштовна нитка, розірвалася і перлини почали падати у воду сяючими сльозами. Не в змозі пручатися цій красі, я пішла ближче до води. Босі ноги занурилися у прохолодну морську піну, яку місяць розфарбував в ніжно-блакитні відтінки.

- Тебе вводять в оману, сестро, - прошепотіло мені море, - Не вір тому, що бачиш. Навіть своїм снам, бо лихо не знає відпочинку.

- Це теж сон? – ледь змогла я вичавити з себе пару слів.

- Авжеж, – кивнула вона головою, - В іншому випадку, я змогла би явитися тобі, тільки коли на небі сяє повня.

- Хто ви? - прошепотіла я.

Жінка припинила розглядати своє відображення і поглянула на зірки. Її профіль промайнув на мить в світлі місяця і навічно закарбувався в моїх спогадах. Нічне світило перетворювало її білі коси на справжнє срібло, а залишки перлових прикрас в них загорілися справжніми зірками.

- Я дочка моря, як і ти. Хоча в наших венах тече кров різних батьків, воно поєднує нас.

- Вам також не можна вірити? – не втрималася я.

- Зазвичай – так, - посміхнулася вона, - Але не за цих умов. Злі сили вже знають про тебе, я відчуваю від тебе їх зловонне дихання.

- Мабуть, через це я потрапила в халепу, - кивнула я, згадуючи свій сон з примарним голосом подруги, який порадив шукати алхіміка. 

- Я трішечки допомогла тобі, привела підмогу, - промовила місячна діва, переводячи свій погляд на мене, - Тепер ти повинна допомогти мені.

- Все що завгодно, - прошепотіла я, не вірячи своєму щастю. Що є в світі краще, ніж служити богині місячного сяйва?

- Ніколи нікому так не відповідай, - жорстко відрізала вона.

В ніжному голосі пролунав грім бурхливого моря. Очі діви спалахнули золотом, відбиваючи світло зірок, і обпекли мене жаром. Я сіпнулася від жаху, що змогла її розізлити своїми словами.

- Скоро на вулицях з’явиться хижак, який спустошує місто кожен рік, - продовжила вона, не відводячи від мене палаючого погляду, - Зазвичай, він забирає один чи два десятка жертв в свої криваві жнива. Цей раз буде інакшим. Зупини його, а я допоможу тобі розкрити твій дар.

- Який хижак?

- Всі вважають, що цей хижак - я. Мені навіть лестять такі думки, - розсміялася морська німфа. Стара черепаха хекнула біля її ніг, ніби зрозумівши цей жарт, - Такі, як він, бояться ранкової зорі та сонячного світла. Воно проявляє їх справжню сутність. Якщо ти не знайдеш його першою, він сам до тебе прийде. Кров моря кличе його.