Глава 1. Марс в опозиції до Нептуна

Глава 1. Марс в опозиції до Нептуна

“Марс і Нептун” (фрагмент), 1575 - 1578,  Паоло Веронезе. 

Палац дожів, Венеція, Італія.

Передбачення від зірок: “В астрології опозиція між Марсом (планета дії, енергії та агресії) та Нептуном (планета ілюзій, мрій та хаосу) може вказувати на конфлікт між нашими бажаннями та діями, з нашою інтуїцією та мріями, що призводить до невизначеності. У цей період рекомендується бути обережним у прийнятті важливих рішень, звертати увагу на інтуїцію, але не дозволяти ілюзіям домінувати над реальністю, та намагатися знайти баланс між діями та мріями”

Довгий шторм закінчився. Вітер затихнув. Хвилі більше не здіймалися над горизонтом бурхливими гірськими хребтами, воліючи змити місто в пучину. Неочікуваний буревій прийшов з півдня два дня тому. Ранкове чисте небо швидко потемніло. Крижаний вітер пригнав важкі свинцеві хмари, які пролилися стіною дощу. Іноді було не зрозуміло, де закінчується море та починається небо. Горизонт злився в одну суцільну стіну води, яку розрізали яскраві спалахи блискавок. Довгих два дні море без зупину підіймало пінні хвилі, раз за разом атакуючи ним порт. Воно не вперше таке робило і не в останнє, але, як завжди, безуспішно. Пенефоріс, не те місто, яке може здатися без бою. Тим паче морський стихії. 

Говорять, що десь тут, багато сторічь тому, жила морська відьма на ім’я Мелізанда. Міста, звичайно, в ті часи ще не було. Лише пара піратських поселень на довгі милі узбережжя, аж до бухти, яку потім назвуть на честь Трьох смертників, імена яких засипали собою піски часу. Так ось, в Мелізанду закохався старовинний бог північного вітру Бореус, але вона не прийняла його почуттів. Відмова розлютила владного бога. Щоб помститися, він наслав шторм на місцину, де вона жила. Жінка розуміла, що йому не важливі люди навколо неї і він не стане їм шкодити. Закоханому богу потрібна була лише вона. Мелізанда звернулася за захистом до Посейдона. Він не зміг їй відмовити, адже вона була нащадком Прессини, однієї з його чисельних дочок, і в її венах текла кров сьоми морів.

Посейдон погодився сховати жінку від люті вітру в своїх глибинах, обернувши її на водяну змію. Проте, вона все ще залишалася людиною і їй потрібно було виходити на землю раз в місяць під час повні. Бореус дізнався про це, але, як не лютував, не зміг нічого вдіяти. З того часу, рік за роком, закоханий бог посилає шторми саме в цей час, щоб відшукати та полонити її.

Про такі примхи природи бувалі морські вовки кажуть, що в цей час русалки влаштовують собі свято і веселяться, співаючи та гойдаючись на гребнях хвиль, щоб відволікти своєю красою Бореуса від пошуків Мелізанди. Дехто з моряків чув їх дзвінкий проникливий сміх у завиванні бурі. Пісні морських сирен можуть бути чарівними та привабливими, або застерігати від небезпеки. Але є й такі, що стають смертельними для всіх, хто їх почує. Часто-густо, трапляється саме так. 

Це не дивина. Природні явища, які людина не може контролювати: морські шторми, буревії чи посухи, часто пов’язують з чимось надприроднім. Останній, так званий дев'ятий вал, розбився об скелі і на цьому стихія вирішила зупинитися. Після опівночі з-за хмар крадькома визирнув місяць. Хитрий срібноволосий пан, вирішив перевірити: можна йому вже виходити, чи краще пересидіти лють вітру за хмарами, поки все заспокоїться. Думати йому залишилося недовго. На протилежній стороні небосхилу спалахнула ранкова багряна зоря. Мить аврори швидко пролетіла, даруючи шлях сходу сонця. Морські птахи заклекотіли у небесній блакиті, купаючись в перших променях рожевого світанку. Ранковий бриз пробудив не тільки їх. Десятки рибалок готували свої шлюпи, кети та барки до виходу з гавані. Риба саме себе не зловить.

На горизонті з’явився силует корабля. Він винирнув з ранкової димки, показавши свій довгий афластон. Море повільно несло шхуну на своїх хвилях. Косі вітрила, розташовані паралельно довжині судна, були порвані вітром та звисали з щогли химерною бахромою. Судно повільно прямувало в тиху гавань, похитуючись на хвилях.

- Ти диви, Кайль! Хтось зміг пройти крізь шторм, - сказав сивий рибалка.

Його зморшкувате обличчя було засмаглим та обвітряним. Справжній вік чоловіка було складно зрозуміти. Від постійного впливу вітру, сонця та солі, шкіра на обличчі виглядала, як кора старого дуба, проте блискучі чорні очі наводили на роздуми, що до справжньої старості рибалці ще далеко. 

- Дивина, та й годі. Навіть щогла вцілила після шторму, - погодився молодий хлопчина, завзято затягуючи рибальські сіті в старий шлюп. 

- Богиня милостива, - мугикнув чолов’яга та осяяв себе знаком Ув, -  Пощастило, що море не розбило його об скелі.

- Фел, поглянь, як його перекосило. Мабуть, води наковтався. Може спитаємо в них, чи потрібна допомога? - запитав хлопчина. 

- Чого ж не спитати? Спитаємо, звісно. В будь-якому разі, нам мимо нього треба пропливати, - махнув йому рукою рибалка. 

Старий шлюп відчалив від пристані та повільно попрямував до шхуни. Судно справді сильно кренилося на лівий борт.