Щоб почути або відчути щось, потрібна тиша. Мовчання. І - дощ.
В тиші літнього дощу можна почути, як розмовляє природа. В тихому шелесті крапель чути ніжний шепіт закоханого в трави дощу. Він обіймає, огортає і пестить прохолодою кожен листочок, кожну стеблинку. Він розповідає про всепоглинаючу вологу свою любов. Легкий вітерець намагається заволодіти увагою рослин. Він вривається в шепіт дощу, розповідаючи про свободу і політ, про просторі степи і безмежні океани. Він закликає до пригод і легкого польоту понад земною метушнею.
Пташки радісно підтверджують розповідь вітру. Вони співають про політ, але люблять і рослини, що дарують їм комах і поживу.
Комахи ж принишкли, притискаючись до землі, ховаючись у квітах та під стеблинами.
В заростях сонно перешіптуються духи природи, яким не заважають сьогодні людські турботи.
Всі ці розмови зливаються в прекрасну дощову рапсодію, що оспівує кожну мить життя.