Мандрівка до власного коріння

Я сиджу на соковитій смарагдовій леваді, перед молодим дубом, що посадила бабуся в ямі від снаряду попередньої війни. Чарівний захід сонця над сосновим лісом наполегливо перефарбовував небо всіма відтінками рожевого, синього і помаранчевого. Повітря пестило свіжістю, а земля ще віддавала тепло, щедро дароване сонцем вдень. І все це зміцнювало зсередини, ніби могутнє коріння того дуба, що виріс на місці пораненої колись землі. Разом зі звуками тихого шелесту листя, солов'їним щебетом, піснями цвіркунів душа наповнювалась енергією життя.

Висушену тривалою літньою спекою землю, нарешті м'яко зрошував дощ.

Крізь асфальт то тут, то там пробивалися зелені паростки рослин. Від покинутих осель місцями виднілися купи цегли або глини. Але частіше всим тим оволодівала природа. Дерева, кущі і розкішна кропива густо вкривали ділянки, що колись були чепурнимм людськими обійстями. Деякі вулиці нагадували чарівні зелені тунелі. Здавалось, що тепер там є місце духам і казкам. Життя покинуло ці місцини чи навпаки заполонило? Де людина припинила свою господарську активність, там забуяла, ніби первісна природа, що витісняла або приховувала залишки тієї діяльності. 

Виткі ліани дівочого винограду вкривали давно покинутий двір. Що криється під тими густими різни'ми листочками? 

Така буйна густо-зелена влітку і багряно-зелена восени краса повинна оплітати місця з таємницями. Там поселення духів. Вони - сила природи і оберіг. В найсухішу посуху вони дістануть вологу із глибин Матінки Землі, створюючи вологий тінистий прихисток для всієї малечі, що його потребує. Вони - відрада для змучених душ, що шукають компромісу з реальністю. Вони - втіха для очей, що спраглі до краси. Вони - натхнення для фантазерів і мрійників. 

Нескінченна магія дощу знову щедро обдаровувала відчуттям свободи, натхнення, краси і шаленого задоволення від життя. На якісь хвилини дощ змивав тугу і біль, даруючи натомість відчуття життєствердної перемоги світла над темрявою і вічного життя над минущою смертю. Живильна волога повертає до життя рослини, що вчора вже були зів'ялими і, здавалось, майже загинули.

 Запитала у дітей, чи подобається їм гуляти під дощем, на що отримала безапеляційне: "А як це може не подобатись?" А ви давно гуляли під дощем без парасольки чи дощовика? А дозволяли дітям мокнути під ним? Якщо ні, то варто спробувати. Це та радість, що нічого не коштує, проте багатьом недоступна всього лише через страх намочити волосся чи одяг.