Під чужим ім’ям
Глава 9. Справжні імена
Коли буря вщухла, і море знову стало гладким, як шовк, «Сірена» дрейфувала під зоряним небом. Анна сиділа на носі корабля, загорнувшись у плащ Леона. Її серце билося спокійно, але думки — шаленіли.
Леон підійшов мовчки, сів поруч.
— Ти колись думала, ким хочеш бути насправді? — спитав він.
— Думала. Але завжди хтось вирішував за мене. А тепер… я навіть не впевнена, хто я.
— Тоді скажу я. — Він повернув її до себе. — Ти — сильна. Ти — справжня. І ти — моя.
Анна вдихнула, ніби вперше. Поглянула на нього і прошепотіла:
— Моє справжнє ім’я — не Артур. І не Анна.
Він завмер. Вона посміхнулася крізь сльози.
— Моє ім’я — Еліана.
Леон провів пальцями по її обличчю, ніби запам’ятовував кожну рису. Потім нахилився і ніжно поцілував її в чоло.
— Гарне ім’я. Вартісне.
Вони сиділи мовчки, доки зорі не згасли. І коли ранкове сонце торкнулося обрію, Леон скомандував:
— Повний вперед. До нового життя.
А на горизонті вже майорів силует землі, якої не було на жодній карті.
---
#216 в Історичний роман
Відредаговано: 23.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
