Під чужим ім’ям
Глава 1. Втеча
Ніч була тиха, як змова. Лише вітер грався важкими шторами, проникаючи у спальню крізь вікно, залишене навстіж. Анна стояла перед дзеркалом. Її довге русяве волосся спадало на плечі хвилями, але вже за мить воно зникне. У руках вона тримала ножиці.
— Пробач мені, — прошепотіла сама собі і зробила перший зріз.
Хвиля страху прокотилась тілом. Кожен рух ножиць відрізав не лише волосся, а й колишнє життя. Вона вдягла сорочку свого брата, підтягнула ремінь і натягнула штани. У дзеркалі вже не було Анни — перед нею стояв Антон.
Вона втекла через задні ворота, поки будинок спав. Її наречений, пан Розен, міг прокинутись будь-якої миті. Він був жорстоким, холодним, безжальним. І якщо вона залишиться, то втратить себе назавжди.
Порт був найближчою надією. Серед матросів, якими кишіла пристань, вона виглядала дрібною фігурою з рішучими очима. Вона підійшла до капітана великого корабля з чорною фігурою русалки на носі.
— Потрібен юнга? — голос був глухий, ніби після крику.
Капітан кинув на неї погляд. Високий, із пронизливими очима й темним волоссям, що спадало на комір.
— Ім’я? — Антон.
Він зміряв її з ніг до голови, щось подумав.
— Добре. На світанку вирушаємо. Не спізнись, хлопче.
І вона не спізнилась.
---
#146 в Історичний роман
Відредаговано: 23.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
