Розділ 16. Загроза

Селена давно не спала так добре.

Можливо, тому, що вперше за кілька днів їй не довелося прислухатися до кожного шереху за дверима. Можливо, через теплу ковдру, чисту постіль і запах трав, що долинав із сусідньої кімнати. А можливо, через те, що Крістофер був зовсім поруч — за кілька кроків, за стіною, у будинку, який він називав безпечним.

Вона не хотіла визнавати, наскільки сильно це на неї впливало. Ще кілька днів тому сама думка про те, щоб заснути поруч із ним після того, як вона дізналася, хто він, здавалася божевіллям. Він був людиною, яка знищила її родину, спалила її дім і змусила прожити роки в страху. Клятва не змінювала минулого. Не повертала їй матір, сестер чи життя, яке могло б у неї бути.

Але Крістофер не намагався змусити її забути - просто був поруч, і щоразу, коли Селена помічала чергову дрібницю, їй ставало дедалі важче переконувати себе, що все це лише розрахунок. Можливо, він справді хотів віддячити їй, чи, можливо, йому було соромно. А можливо, існували речі, які не вкладалися в її звичну картину світу, де кожна людина мала прихований мотив, а кожен прояв доброти рано чи пізно обертався проти неї.

Селена перевернулася на інший бік і заплющила очі. Не варто було надто багато думати про це. Вона мала важливіші проблеми.

*****

Коли вона спустилася на кухню, Крістофера там не було. Натомість цілитель уже сидів за столом, переглядаючи якісь записи. Перед ним стояла чашка чаю, а біля ліктя лежала відкрита книга з пожовклими сторінками.

— Доброго ранку, — сказала Селена, зупинившись на порозі.

Старий підвів очі й усміхнувся.

— О, прокинулася. Доброго ранку, люба. Сідай, я саме збирався снідати.

Він указав на стілець навпроти й підсунув до неї тарілку з хлібом, сиром і нарізаними яблуками. Селена на мить затрималася, розглядаючи їжу. Усе виглядало цілком звичайно, і вона змусила себе не шукати підступу там, де його могло не бути.

— А де Крістофер?

— Пішов перевірити, чи немає за вами хвоста. Сказав, що повернеться за годину.

Вона кивнула й сіла.

— Він завжди такий?

— Який?

— Нестерпний.

Старий засміявся.

— О, люба, ти навіть не уявляєш, наскільки. Коли він був молодшим, я іноді думав, що швидше посивію від нього, ніж від старості.

— Тоді у вас усе-таки є щось спільне.

— Що ти маєш на увазі?

— Ви обоє нестерпні.

Цілитель засміявся ще голосніше.

Селена й сама всміхнулася, здивована тим, наскільки легко їй було розмовляти з цим чоловіком. Він не здавався небезпечним. Не поводився так, ніби він був кращим за неї, не намагався випитати подробиці її минулого. Просто сидів за столом, пив чай і бурчав на свого давнього знайомого. Можливо, вона справді перебільшувала? Можливо, не кожен незнайомець хотів їй нашкодити.

— Скажи мені, Селено, — раптом промовив цілитель, відкладаючи чашку. — Ти давно знаєш Крістофера?

Вона насторожилася.

— Не дуже.

— І що ти про нього думаєш?

— Що він нестерпний, самовпевнений і має надзвичайно поганий смак у жартах.

— Це я й без тебе знаю. А ще?

Селена задумалася.

Якби вона була кристально чесною, вона могла б сказати, що не довіряє йому. Що боїться його. Що кожен різкий рух досі змушує її тіло напружуватися, навіть коли розум нагадує про клятву. Могла б сказати, що він винен у всьому, що сталося з її родиною. Натомість вона повільно опустила очі на тарілку.

— Він намагається бути кращим, ніж сам про себе думає.

Старий завмер.

— Он як, — промовив він нарешті. — Цікаво.

Селена не помітила зміни в його голосі. Вона саме відламувала шматок хліба, думаючи про те, що сказала, і про те, чи не сказала забагато.

— А ти давно його знаєш? — запитала вона, намагаючись змінити тему.

— Достатньо давно, щоб знати, що він не завжди робить правильні речі.

Він усміхнувся, але усмішка не торкнулася очей.

— Проте іноді навіть такі люди здатні здивувати.

Селена кивнула, не підозрюючи, що старий уже ухвалив рішення.

*****

Крістофер повернувся трохи раніше, ніж обіцяв.

Він увійшов до кухні, струсив із плаща ранкову вологу й одразу подивився на Селену.

— Усе гаразд?

— Так. Ми снідали.

— Ти їла?

Вона повільно повернула до нього голову.

— Ні, Крістофере. Я сиділа перед тарілкою, розглядала хліб і сподівалася, що він сам зникне.

Він підняв руки, здаючись.

— Просто запитав.

— Ти запитуєш це щоразу, коли бачиш мене.

— Бо ти щоразу забуваєш поїсти.

— Я не забуваю.

Він мовчки подивився на неї.

Селена зітхнула.

— Гаразд. Іноді забуваю.

— От бачиш.

Він зняв плащ і повісив його на спинку стільця. Цілитель тим часом дістав із печі велику сковороду, на якій ще залишалося трохи тушкованого м’яса.

— Я подумав, що сьогодні варто відпочити, — сказав старий. — Нікуди не поспішати, нікуди не бігти. У вас обох вигляд людей, які давно не відпочивали нормально.

— Я в порядку, — заперечив Крістофер.

— Ти спав на підлозі в покинутому складі.

— Там була ковдра.

Селена закотила очі.

— Ти спав на підлозі в покинутому складі? - спитав цілитель.

— Це не має значення.

— Звісно, не має. Просто чудово. 

— Сел теж там спала.

— В ліжку! І я хоча б не вдавала, що це було зручно.

Цілитель спостерігав за ними з виразом людини, яка дивиться на щось дивовижне.

Крістофер, здається, навіть не помічав, як поводиться. Він підсунув Селені стілець, забрав із її рук порожню чашку, щоб налити свіжого чаю, а коли старий поставив на стіл сковороду, сам узявся розкладати їжу по тарілках. Селена спробувала забрати в нього ніж.

— Я сама можу нарізати.

— Знаю.

— Тоді віддай.

— Цей шматок занадто жорсткий. Візьми інший.

— Крістофере.