Розділ 28

Мотоцикл плавно котився нічними вулицями, залишаючи позаду сяючі вітрини, неонові вивіски та галас вечірнього міста. Феш тримав кермо впевнено, але час від часу нахилявся ближче, щоб сказати їй щось, і його слова губилися в шумі вітру, залишаючи лише тепло голосу.

— Майже приїхали, — нарешті промовив він, і в його інтонації звучала таємниця.

Вони виїхали з центру, проминули кілька вузьких вулиць, і раптом перед ними відкрився вид на стару набережну. Тут, далеко від міського гамору, все виглядало ніби з іншої епохи: старі ліхтарі відкидали золотаві відблиски на кам’яний тротуар, вода в річці повільно колихалася, відбиваючи світло місяця.

Феш зупинив мотоцикл біля невеликого особняка з витонченими балконами.

— Це сюрприз, — усміхнувся він, подаючи їй руку. — Я хочу, щоб ти першою побачила це місце.

Вона встала з мотоцикла, і в цей момент у її сумочці тихо завібрував телефон. Повідомлення було від боса:

"Ми обоє знаємо, чому ти тут. І я теж буду."

Її серце прискорилося. Вона глянула на Феша — його погляд був спокійним, але в глибині очей ховалося щось, що вона поки не могла розпізнати.

Мотоцикл спинився біля старовинного особняка, фасад якого був залитий теплим світлом ліхтарів. Повітря пахло свіжістю після дощу та солодким ароматом нічних квітів, що росли вздовж доріжки.

— Пам’ятаєш, я казав, що в мене є сюрприз? — Феш зняв шолом і його темне волосся розсипалося по плечах.

Аліна кивнула, намагаючись приховати хвилювання.

Він узяв її за руку й повів до дверей, які відчинилися самі, наче чекали саме на них. Усередині панувала м’яка напівтемрява, освітлена лише мерехтінням свічок. Уздовж стін стояли високі вази з білими ліліями, а в центрі зали — накритий стіл, на якому блищали келихи та стояла пляшка її улюбленого ігристого вина.

— Феше… це… — вона не встигла закінчити.

— Це тільки початок, — перебив він, лагідно притискаючи її до себе. — Сьогодні я хочу, щоб ти відчувала себе єдиною жінкою у всьому світі.

Він простягнув їй невелику оксамитову коробочку. Коли вона відкрила її, всередині сяяло срібне намисто з підвіскою у формі півмісяця, інкрустованою дрібними діамантами.

— Це символ того, що навіть у темряві ти для мене — світло, — прошепотів він.

Аліна відчула, як щось тепле й ніжне розлилося в грудях. Вона обійняла його міцніше, ніж будь-коли.

Телефон у її сумочці знову завібрував, але цього разу вона навіть не глянула на екран. Цей вечір належав тільки їм.