Розділ 25

Яскраві вогні бальної зали віддзеркалювалися в очах Аліни, коли вона, трохи зніяковіла, ступала по мармурових сходах. Червоне плаття, подароване Фешем, грало в світлі кришталевих люстр, нагадуючи полум’я, яке розкривається з кожним її кроком. Відчуття було таким, ніби вона потрапила всередину старовинної казки, де вечір тільки для неї.

Унизу, серед гостей у вишуканих костюмах, стояв Феш. Його погляд був спрямований тільки на неї, наче в залі не було нікого іншого. У руках він тримав маленьку оксамитову коробочку, але не відкривав її — ще ні.

— Це все… для мене? — ледь чутно спитала вона, коли підійшла до нього.

— Кожна нота музики, кожна свічка, кожен погляд — для тебе, — відповів він, торкаючись її руки.

Вони увійшли до зали, де оркестр грав повільний вальс. Гості розступилися, утворюючи коло, і стало ясно, що перший танець вечора належить їм.

Коли вони закружляли у танці, Аліна відчула, як цей момент вбирає в себе все — запах квітів, тепло його руки на її талії, блиск вогнів над головою. Вона не знала, що чекає далі, але відчувала: сюрприз ще не завершився.

У її сумочці знову завібрував телефон — повідомлення від подруг: "Ми бачили відео! Це казка!"
А вона тільки посміхнулася й подумала: казка лише починається.

Хочеш, щоб я у наступному розділі розкрив, що в тій оксамитовій коробочці, і чому цей бал — лише частина більшого плану Феша?

Вальс завершився під м’які оплески гостей. Феш, не відпускаючи Аліниної руки, повів її вглиб зали, до великого арочного вікна, за яким сяяли вогні нічного міста. Музика змінилася на ніжну, майже шепітну мелодію.

— Ти виглядаєш… неймовірно, — сказав він, дивлячись прямо в її очі.
— Це все завдяки тобі, — відповіла Аліна, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Феш дістав з кишені ту саму оксамитову коробочку. Він не квапився її відкривати — замість цього зробив крок ближче, наче хотів, щоб вона відчула кожен подих цього моменту.

— Пам’ятаєш, я казав, що цей вечір стане особливим? — його голос був тихим, але сповненим емоцій.
Аліна кивнула, відчуваючи легке тремтіння в руках.

Він відчинив коробочку, і всередині засяяло кольє з витонченим рубіном, що відблискував майже в тон її сукні.
— Це… — вона затримала подих.
— Символ того, що ти тепер — центр мого світу, — сказав він, обережно надягаючи прикрасу їй на шию.

У залі знову знялися оплески, і Аліна зрозуміла, що весь вечір був спланований ним до дрібниць — від музики й світла до цієї миті. І все це — лише початок.

Вони ще кілька хвилин стояли біля вікна, мов зачаровані світлом нічного мегаполіса. Мелодія, що звучала з оркестру, наче підкреслювала кожен їхній рух.

— Ходімо, — тихо промовив Феш, злегка стиснувши її руку.

— Куди? — Аліна запитально глянула на нього, але в його очах було стільки впевненості й грайливої таємниці, що вона не стала наполягати.

Вони вийшли з бальної зали, пройшли через довгий коридор, стіни якого були прикрашені картинами у позолочених рамах, і зупинилися біля важких дубових дверей.

— Закрий очі, — сказав він.

Вона послухалася, відчуваючи, як її долоню ніжно обхоплює його тепла рука. Двері відчинилися, і в повітрі розлився аромат свіжих троянд.

— Можеш дивитися, — прошепотів Феш.

Перед нею відкрився просторий зал, наповнений свічками й квітами. Посередині стояв круглий стіл, на якому сяяв ще один сюрприз — таємничий конверт, перев’язаний шовковою стрічкою.

Аліна зробила крок уперед, відчуваючи, що саме зараз починається щось більше, ніж просто вечір.