Розділ 24

Промені сонця повільно прокрадалися крізь напіввідкриті штори, малюючи золоті візерунки на білому простирадлі. Аліна прокинулася першою. Вона лежала, обережно повернувши голову до нього, і дивилася, як він спокійно спить. Його обличчя, зазвичай серйозне, зараз було розслабленим і майже беззахисним.

На її пальці блиснув новенький перстень — символ того, що вчора ввечері сталося щось велике, майже нереальне. Вона торкнулася його руки, ковзаючи пальцями по теплій шкірі. Він поворухнувся, розплющив очі й, побачивши її усмішку, притягнув ближче.

— Доброго ранку, наречена, — тихо прошепотів він, торкаючись губами її волосся.
— Доброго ранку, — відповіла вона, відчуваючи, як її серце наповнюється ніжністю.

Вони лежали так ще кілька хвилин, слухаючи, як за вікном прокидається місто: дзвінкий сміх дітей, запах свіжого хліба з кав’ярні на розі, легкий шум вулиці. Усе здавалося особливим, навіть звичайне світло, що падало на його плечі.

Він підвівся й, не пояснюючи, швидко накинув сорочку.
— Залишайся тут. Не підглядай, — сказав він, лукаво усміхнувшись.

Аліна здивовано підняла брови, але слухняно лишилася в ліжку. За кілька хвилин з кухні долинув запах кави та свіжих круасанів. І разом з ним — її цікавість: що він задумав?

Вона ще не знала, що сьогодні він підготував сюрприз, який перевершить навіть вчорашню мить заручин…

Він повернувся до спальні, тримаючи на таці дві чашки кави й маленький букетик білих півоній.

— Це щоб твій перший ранок як нареченої був таким, як ти заслуговуєш, — сказав він, ставлячи тацю на край ліжка.

Аліна всміхнулася, але в очах блиснули сльози. Вона взяла чашку, вдихнула аромат і ковтнула маленький ковток. Кава була саме такою, як вона любила — міцна, але з ніжною пінкою.

Він сів поруч, взяв її руку й поцілував місце, де блищав перстень.
— Учора ми пообіцяли один одному майбутнє. Сьогодні я хочу, щоб ти відчула, що воно починається вже зараз.

Аліна розгублено всміхнулася.
— Що ти маєш на увазі?

Він лише загадково підморгнув.
— Після сніданку ми підемо. І не питай куди.

Вона відчула, як у серці починає наростати хвиля очікування. Його голос був спокійний, але в ньому звучала якась особлива інтонація — та, яку вона чула лише тоді, коли він готував щось по-справжньому значуще.

Вони пили каву, іноді сміючись, іноді просто мовчки дивлячись одне на одного. Сонце вже повністю зійшло, і золотисте світло заливало кімнату, ніби благословляючи їхній новий етап життя.

Вона відчувала, що цей день принесе щось велике, але навіть уявити не могла, наскільки…

Аліна, закутавшись у ковдру, взяла телефон зі свого боку ліжка. Півонії вранці виглядали ще ніжніше, ніж у момент, коли він їх приніс. Вона обережно розташувала букет біля чашки кави на таці, повернула тацю під кутом до сонячного проміння, щоб світло лягало м’яким золотим відблиском, і зробила кілька знімків.

— Ти фотографуєш навіть сніданок? — з легкою посмішкою запитав він.

— Не просто сніданок, а перший сніданок після заручин, — підморгнула вона.

Вибравши найкращий кадр, Аліна відкрила Instagram і виклала фото: на передньому плані білі півонії, чашка кави та розмитий силует його руки, що тримає її пальці з обручкою. Підпис:
"Наш ранок. Новий початок. 💍☕🌸"

Пройшло лише кілька хвилин — і стрічка спалахнула повідомленнями.

Коментарі сипалися один за одним:
— "О боже, вітаю! Я ж знала, що він зробить пропозицію!"

— "Це так красиво! Ви ідеальна пара!"
— "Півонії й каву в ліжко — тепер я офіційно заздрю"
— "Чекаємо весільні фото!"
— "Серце розтануло, ви променієте щастям"

Вона сміялася, гортаючи вітання, і відчувала, як тепло розливається всередині.

— Усі вже здогадуються, що в нас щось велике, — сказала вона, піднявши погляд на нього.

— Хай думають, — відповів він з тією ж загадковою усмішкою. — Справжнє диво ще попереду.

Він підвівся, ніби почав готуватися до виходу, і Аліна зрозуміла, що її день щойно став ще цікавішим.

Аліна стояла перед дзеркалом, обережно торкаючись гладкої тканини червоного плаття, яке Феш подарував їй ще кілька тижнів тому. Воно сиділо ідеально — немов створене саме для неї. Глибокий відтінок підкреслював теплоту її шкіри, а м’який блиск тканини ловив кожен відблиск ранкового світла.

Вона згадала, як він вручив цю сукню: з тією особливою усмішкою, від якої в неї завжди стискалося серце, і словами "Ти одягнеш її в той день, коли я захочу, щоб усі бачили, яка ти моя". І сьогодні, схоже, настав саме той день.

— Ти виглядаєш так, що я сам готовий забути про свій сюрприз і залишитися тут, — промовив він, стоячи в дверях. Його погляд ковзнув по ній повільно, ніби він хотів запам’ятати кожну деталь.

— А я думала, що ця сукня — і є сюрприз, — відповіла вона з легкою посмішкою, поправляючи пасмо волосся.

— Ні, кохана. Це лише початок, — його голос був тихим, але в ньому звучала впевненість.

Він подав їй руку, і вона, відчуваючи легке хвилювання, поклала свою долоню в його. Попереду на них чекало щось особливе, і вона відчувала — цей день увійде в їхню історію назавжди.