Феш відступив на крок, ніби даючи їй простір, але його погляд залишався прикутий до її обличчя.
— Знаєш, Аліно… сьогодні я мав зовсім інші плани. Але я відмінив усе, бо… — він на мить замовк, ніби шукаючи правильні слова, — бо цей день для мене особливий.
Вона нахилила голову.
— Чому?
Він зробив глибокий вдих.
— Рік тому, саме цього дня, я вперше тебе побачив. На тій конференції. Ти стояла в кутку з чашкою кави й дивилася у вікно. І тоді я подумав: "Якщо ця жінка увійде в моє життя — я її не відпущу".
Аліна відчула, як серце почало битися швидше.
— І ти пам’ятаєш навіть дату?
— Я пам’ятаю кожну деталь, — він ледь усміхнувся. — Навіть колір твоєї сукні. І сьогодні я хотів, щоб ти знала: я більше не хочу, щоб ти була просто частиною мого життя. Я хочу, щоб ти була його центром.
Він дістав маленьку оксамитову коробочку й відкрив її. Всередині блищала каблучка з тонким золотим обідком і каменем, який сяяв, наче шматочок нічного неба.
Відредаговано: 16.08.2025