Розділ 16

Його руки впевнено орудували на кухні, перемішуючи щось смачне на сковорідці. Я стояла позаду, притулившись до його спини. Його футболка була гарячою від плити, а запах вечері лоскотав ніс. Мені було так спокійно і затишно просто бути поруч.

Дивно, як такі прості моменти можуть бути такими значущими. Він, сильний і зайнятий, зараз був тут, на нашій маленькій кухні, готуючи для нас. На ньому був старий фартух, трохи заляпаний, і це робило його ще більш… домашнім.

Я заплющила очі, вдихаючи аромат страви. Крізь велике вікно було видно вечірнє небо, і перші зірки вже починали мерехтіти. У цей момент мені здавалося, що немає нічого важливішого за тепло його тіла, звук шипіння на сковорідці і наше тихе єднання.

Я ледь чутно зітхнула, і він, здається, відчув це. Його рука накрила мою на його животі, ніжно стиснувши. Цей простий жест сказав більше за будь-які слова. Мій дім був не з цегли й бетону — мій дім був у його руках.

Ми сіли вечеряти прямо на кухонному підвіконні, сміючись і ділячися шматочками з однієї тарілки. Я забула про все — про шум міста, про роботу, про небезпеки, що чатували десь у тіні.

Але коли він нахилився поцілувати мене, я краєм ока побачила за вікном рух. Ніби тінь майнула між деревами біля будинку.

— Ти щось бачила? — він одразу вловив мою напруженість.
— Мабуть, здалося… — прошепотіла я, але всередині холодок уже пробіг хребтом.

Ми зробили вигляд, що нічого не сталося, але відчуття, що хтось спостерігає, більше не відпускало.