Розділ 13

Нічне місто виблискувало сотнями вогнів, немов у відповідь на їхні серця, що билися в унісон. Фешіар стояв так близько, що Аліна чула кожен його подих. Його пальці ледь торкалися її талії, і цей дотик був сильніший за будь-які слова.

— Ти знаєш, що я не відпущу тебе, правда? — його голос був тихим, але в ньому бриніло щось небезпечне, майже хижаче.

Вона підняла погляд і зустріла його темні, глибокі очі. Їй хотілося втекти від цієї глибини, але водночас — зануритися в неї без залишку.

— А якщо я цього і хочу? — відповіла вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Він нахилився ближче, так, що між ними не залишилося повітря.
— Тоді готуйся, маленька, бо я заберу тебе повністю.

Місто за вікном продовжувало сяяти, але для них воно зникло — залишився лише цей момент, коли слова втратили сенс, а погляди сказали все.

Аліна відчула, як його рука міцніше обійняла її за талію, притягуючи ближче. Від його тепла серце шалено забилося, і десь глибоко всередині з’явилося відчуття, що вона стоїть на краю прірви, але не боїться впасти.

— Чому ти завжди так близько… — прошепотіла вона, хоча добре знала відповідь.

— Бо далеко від тебе я забуваю, навіщо живу, — Фешіар промовив це майже пошепки, але так, щоб кожне слово впало їй просто в душу.

Їхні погляди знову зустрілися, і світ навколо зник. Місто за спиною мерехтіло, як декорація, а реальним було тільки його дихання на її шкірі, його пульс, що бився в унісон із її власним.

Але раптом у тиші пролунав різкий звук — глухий удар у двері. Один, другий… наче хтось не просто стукав, а вимагав, щоб йому відчинили.

Аліна здригнулася.
— Хто це може бути?..

Фешіар повільно відпустив її, але в його погляді з’явився холод, який вона ще не бачила.
— Залишайся тут, — наказав він і рушив до дверей, а в його рухах читалася готовність до будь-чого.

Вона дивилася йому вслід, розуміючи: те, що станеться за мить, може зруйнувати цю ніч назавжди.