Розділ 11

— Ти навіть не уявляєш, із ким граєш, Феш, — незнайомець повільно розстібнув пальто, і з-під нього блиснуло лезо.
— Якраз уявляю, — холодно відповів Фешіар. — І мені байдуже, чи ти король цього міста чи тінь, що його пожирає.

Він зробив крок уперед, і Аліна відчула, як у залі стає важче дихати. Люди, які ще секунду тому сміялися й кружляли в танці, почали відходити до стін, відчуваючи, що зараз проллється перша кров.

— Відійди, — голос незнайомця був як лезо, тонкий і гострий.
— Ні, — відповів Феш. — Вона зі мною.

Лезо мигнуло, розрізавши повітря, але Феш встиг ухопити руку нападника. Вони зчепилися, немов два хижаки, і кожен рух був точним та смертельним.

Аліна відступила, але в її очах уже палала рішучість. Вона знала — якщо він впаде, їй доведеться добити ворога самій.

Удар, блок, ривок уперед — усе відбувалося так швидко, що очі не встигали вловити рухи. Фешіар зміщувався убік, змушуючи нападника повертатися спиною до світла, щоб осліпити його.

Незнайомець раптово викинув ногу, намагаючись збити Феша з рівноваги, але той ухопив його за плече і різко вдарив коліном у груди. Глухий звук удару прокотився залом, і гості, що ще лишалися, з жахом відвернулися.

— Ти дарма прийшов сюди, — прошипів Феш, утримуючи суперника в захваті.

— Я прийшов за нею, — відповів той і раптово вирвався, ледь не розсікши Фешу щоку лезом.

Аліна завмерла, але інстинкт змусив її діяти — вона схопила з найближчого столу кришталеву вазу й кинула просто у нападника. Ваза розлетілася на друзки, розсипаючи осколки по мармуровій підлозі.

— Біжи! — крикнув їй Фешіар, але вона лише міцніше стисла руки в кулаки.
— Я не залишу тебе!

Нападник знову кинувся вперед, і цього разу їхній бій перейшов у небезпечну близькість — удари сипалися, наче грім, а кожен рух міг стати останнім.