Розділ 10

Маска сховалася в її сумочці, але на шкірі ще залишалося відчуття чужих поглядів, пліток і прихованих усмішок. Вона вийшла з бального залу разом із Фешіаром, хоча кожен крок здавався небезпечним.

Його рука міцно тримала її за талію, наче боявся, що вона втече.
— Я бачив, як ти дивилася на нього, — тихо сказав він, нахиляючись до її вуха. — Не роби так більше.
— А якщо зроблю? — її голос був викликом.

Він нічого не відповів, лише усміхнувся так, що в неї по спині пробіг холодок.

У його апартаментах було темно, тільки зоряне світло падало через панорамне вікно. Аліна сіла на край ліжка, вдивляючись у ніч.
Фешіар підійшов, провів пальцями по її плечу.
— Я попереджав, маленька, — його голос став хрипким. — Тепер ти моя.

Вона знала, що опинилася в полоні, але чомусь уже не хотіла вириватися.

Аліна хотіла щось відповісти, але в горлі пересохло. Його погляд був надто близько, а тиша між ними — надто гучною.

Він нахилився, і в кімнаті стало ще темніше, ніби навіть місяць сховався за хмари. Її пальці машинально стиснули край сукні, хоча серце підказувало: тікати вже запізно.

— Скажи мені, — прошепотів він, торкаючись її щоки, — чого ти насправді хочеш цієї ночі?
— Помсти, — відповіла вона, дивлячись прямо йому в очі.

Він тихо засміявся.
— Тоді ми почнемо з тебе.

І саме в цю мить різкий стукіт у двері розірвав напруження.
Фешіар різко випрямився, і його обличчя стало кам’яним.
— Залишайся тут, — наказав він, прямуючи до виходу.

Аліна чула, як він відчиняє двері, і в наступну секунду — глухий, важкий голос:
— Ми знайшли його. І тепер… нам потрібна вона.

Аліна напружилася, прислухаючись до розмови за дверима. Голос незнайомця був хрипким, але в ньому вчувалася влада, наче він звик віддавати накази.

Фешіар відповів тихо, майже шепотом, та все одно достатньо, щоб вона вловила кілька слів:
— Це не час… і не місце.

— Ти знаєш, що чекати ми не будемо, — незнайомець зробив крок у кімнату. Його тінь упала на підлогу, і Аліна побачила, що він у темному пальті, з блиском холодної сталі на поясі.

— Що це означає? — вона зиркнула на Фешіара, але той не відвів погляду від чоловіка.
— Це означає, що твоє ім’я давно в списку, маленька, — незнайомець примружився, — і сьогодні, можливо, твій останній бал.

Фешіар різко став між ними.
— Якщо хочеш забрати її, спершу доведеться пройти через мене.

Їхні погляди зчепилися, як клинки перед ударом. І Аліна зрозуміла — ніч тільки починається, і кров проллється ще до світанку.