МІЖ СТРОЄМ ВОЇНІВ І ДИТЯЧОЮ МАШИНКОЮ.

Отже, ми з сестрою купили три пиріжки з м'ясом. Два - мені, в один - їй. Сестра поклала їх у простий паперовий пакет. Потім аж ми перейшли до автостанції. Було десь 16.30 годин. 

У великому приміщенні стояли лавки. Люди деякі сиділи, чекали автобусів, чи маршруток, розмовляли. Інші проходили повз аптеки, магазини, бакалію, супермаркет, візовий центр. Здавалося, ніби перед очима проходить уся Україна - стара і молода, втомлена і сповнена надії.

Ми сіли на лавку й їли пиріжки.

Тим часом неподалік маленький хлопчик старанно складав машинку з пластмасових деталей. Перед ним лежала інструкція. Він уважно звірята кожну деталь зі схемою, ніби виконував дуже важливу роботу. 

Поряд був сивий дідусь.

- Дем'яне, розбирав машинки, - напівстрого, напівлагідно сказав він.

Хлопчик підняв голову і знову взявся до своєї справи.

Я дивився на нього і думав: яка дивна картина відкрилася сьогодні переді мною. З одного боку - військові, які тримають оборону держави. З іншого - маленький хлопчик Дем'ян, який складає, чи будує свою машинку. 

І раптом здалося, що між ними існує глибокий зв'язок.

Воїни сьогодні бережуть Україну.

А Дем'ян завтра її будуватиме.

Одні захищають.

Інші ростуть.

Одні стоять у строю.

Інші вчаться складати з маленьких деталей власний світ.

Того дня я в цей час бачив, як автостанцією проходив стрій військових. Близько двох десятків людей крокували рівно й упевнено. Надходило велике свято Зіслання Святого Духа.

І мені подумалося: Україна тримається не лише на зброї.

Вона тримається на братерстві воїнів у черзі за піцою.

На сестрі, яка купує братові пиріжки.

На сивому, але ще не старому зовсім дідусеві, який турбується про онука.

На маленькому Дем'янові, який складає машинку. Дитяча машинка як символ творення майбутнього України, які будуватимуть країну після війни. 

На тисячах звичайних людей, які щодня продовжують жити, працювати, молитися і вірити.

Саме тому Україна вистоїть.