Частина 31. Зустріч з Хамідом

Я увійшла до ресторану і всі погляди звернулися до мене. Довге сріблясте плаття в підлогу, темне волосся, зібране в пишну косу з вплетеними в них сріблястими нитками і пара браслетів на руках, які могли трансформуватися в зброю силою моєї думки. Пройшовши до столика біля вікна я вітально кивнула Хаміду і він підвівся, відсунувши для мене стілець, щоб я сіла.

— Ти неймовірно виглядаєш. - сказав чоловік, ніжно поцілувавши мене і я відповіла на поцілунок.

Сівши навпроти, він довго мовчки дивився на мене, а я розглядала його. Він майже не змінився за цей час, та ж ідеально гладка шкіра, манливі губи, грубі жовна коли він злитися на мене, сильне тіло, яке не зробить мені боляче. Хоча тепер я не була в цьому певна. Змінилися лише його очі. Вони дивилися на мене хижо, з іскрами та нотками сталі і жорстокості.

— Ти голодна? - чемно запитав мене чоловік. Що ж, давай зіграємо у твою гру, я знаю правила і з радістю їх порушу.

— Я випила б вина. - відповіла я і покликала офіціанта. - Нам пляшку Херес де ла Фронтейра 75-го року та два келихи. - спокусливо посміхнувшись офіціанту, як колись усміхалась Хаміду, сказала я.

— Зараз, пані. - відповів мені усмішкою офіціант і пішов.

Я помітила як Хамід блиснув очима на офіціанта і трохи посміхнулася.

— Як там Саллі з Лорою? Як Амала? - запитала я.

— Все добре, Амала вже дуже доросла. Незабаром її церемонія. - відповів Хамід.

— Церемонія? - зацікавлено запитала я.

— Так, я і забув, що ти не в курсі традицій. - чоловік глузливо посміхнувся. - Їй проведуть церемонію, в процесі якої вона помре і вперше переродиться, щоб назавжди залишитись у цьому віці та з силою, яка в неї є зараз. Ти б знала про це, якби хоч іноді приїжджала до Індії до Саллі та Лори.

— А як там Віктор? - пропустивши його останню фразу запитала я.

— Все добре, комплекс розвивається. - сказав Хамід, відкинувшись у кріслі.

Підійшов офіціант та налив нам вина, після чого поставив пляшку на стіл.

— Бажаєте ще чогось? - ввічливо запитав офіціант.

— Ні дякую. Нехай нас не турбують. - ніжно погладивши його по руці і знову чарівно усміхнувшись відповіла я, і офіціант швидко пішов.

— Нариваєшся, Кіро.. — з легким гарчанням сказав Хамід, випивши вино з келиха.

— Зніми замовлення з мене та моєї команди. – серйозно подивилася я на нього вже без тіні посмішки.

— Твоєї команди? - сміючись, спитав чоловік, зробивши акцент на першому слові. - А це не команда Джая?

— Ні. Вони мої. – серйозно відповіла я. - Ти просив – я прийшла. Тепер зніми замовлення.

— Я просив і раніше. Але ти прийшла лише після того, як підстрелили твого бійця. - так само серйозно сказав Хамід.

— Ти обіцяв, що знімеш замовлення, якщо я прийду. - все сильніше злячись і з іскорками в очах сказала я.

— Обіцяв. - він кивнув і дістав телефон. Набравши повідомлення, він прибрав телефон і глянув на мене. - Усі замовлення будуть зняті.

— Добре. – я відпила вино. - Чого ти хочеш?

— Тебе. - відповів чоловік, хижо посміхнувшись.

— І що тобі потрібно від мене? – я уважно дивилася на чоловіка.

— Відповіді. - відповів він, дивлячись мені в очі.

— Відповідей я не дам тобі. - сказала я і пригубила келих.

— Кіро.. - чоловік похмуро глянув на мене. - Тобі було погано зі мною?

— Ні. - чесно відповіла я. - Роки, проведені з тобою, були найкращими в моєму житті.

— Тоді чому..? - задав він питання, що висіло в повітрі. - Чому ти пішла? Чому залишила мене одного?

— Хамі.. - я опустила очі.

— Кіро, відповідай! - загарчав він і я побачила вогонь у його очах.

Вставши і м'яко підійшовши до чоловіка я ніжно поцілувала його. Він відповів на поцілунок, підхопив мене на руки і виніс із ресторану, не відриваючись від моїх губ.

Зайшовши в номер готелю, він кинув мене на ліжко і почав повільно роздягатися, дивлячись на мене палаючими очима. Підійшовши до мене чоловік різким рухом зірвав з мене сукню і вп'явся жадібними поцілунками в моє тіло.

За кілька годин я лежала в обіймах коханого чоловіка і вдихала його запах, намагаючись запам'ятати його. Хамід гладив мене по волоссю, посміхаючись і міцно притискав до себе.

— Тобі потрібно в душ… - тихо сказала я.

— Не хочу тебе відпускати .. - відповів мені чоловік і притиснув міцніше.

— Іди .. - я м'яко відсторонилася. - Я буду тут. - збрехала я.

Подивившись мені у вічі чоловік поцілував мене у лоба і пішов у ванну. Я важко зітхнула, на душі кішки скербли, але треба було йти. Зібравшись з думками я встала з ліжка і швидко одягла сукню, яка на мені трансформувалася в спорядження із укріпленими пластинами з тенебріуму. Раптом підлога номеру затремтіла і я почула сильний вибух унизу, за яким пішов ще один поштовх. Схопивши єфеси, я побігла до дверей.

— Кіра! - з ванни вибіг стурбований Хамід і побачивши мене в його очах загорівся вогонь. - Зупинися! - загарчав він.

Я винувато подивилася на нього, але все ж таки вибігла з номера і побігла вниз. Відчинивши двері холу я побачила знайомі обличчя і зупинилася.

— Ендюсе, солоденький, ти чого бузиш. - запитала я, оглядаючи його і групу найманців, яких точно бачила до цього на базі Джая.

— А ось і винуватиця торжества. - посміхнувся Ендрюс і кинув у мене ніж, від якого я з легкістю ухилилася. – На блядки приїхала? А де ж твій йобар, злякався?

— Фу, як грубо. - я не поспішала нападати, а лише повільно йшла по колу, уважно вивчаючи супротивників. - Ти забув мій урок манер?

— О, я тобі цей урок манер запхну по самі гланди, поки ти подихатимеш. - він багатозначно взявся за пах, на що я закотила очі.

— Кіра! - з дверей вибіг Хамід і остовпів, дивлячись на групу найманців.

Недовго думаючи один із найманців запустив у нього снаряд із отруєними голками, на що здивований чоловік зреагував надто повільно. Рванувши до нього я ногою відштовхнула Хаміда назад у двері, поваливши на підлогу і прийняла удар.