Частина 28. Відпустка

Я лежала на піску на березі океану, підставивши своє тіло сонцю та залишивши хлопців розбирати наші речі та тягати їх у готель. Минуло близько години, коли чоловіки підійшли і сіли поруч на пісок, нахабно витріщаючись на мене. Нишком я глянула на них, потім кинула піском і сміючись побігла у воду. Чоловіки рвонули за мною, як по команді, бажаючи наздогнати свою жертву. Вбігши у воду я пірнула на глибину і хлопці пірнули слідом, але раптом зупинилися. Усміхнувшись, я різко попливла на поверхню. Першим виплив Рексар.

• Неймовірно! - сказав він, прибираючи довге волосся з обличчя і взявши мене за руку.
• Кіра, ти... Ти прекрасна! - підплив за ним Майк, а потім Джаред та інші хлопці.
• Я сумувала за океаном. - усміхаючись сказала я.

Милуватися було чим: вся моя шкіра була вкрита дрібною смарагдовою лускою, що переливалася у світлі сонця. Ноги та руки подовжилися, між пальцями з'явилися перетинки та пазурі.

• Зараз повернуся. - сміючись сказала я і пірнула у воду.

Мене не було близько сорока хвилин, після чого я виринула в натовпі своїх друзів, чим добряче їх налякала. Але переляк швидко змінився на дитячу радість, коли я показала їм жменю перлів, які зібрала на дні океану.

Виходячи з води, я швидко трансформувалася назад у людину. Проходячи повз мене Рексар не втримався і шльопнув мене по попі, за що я відразу взяла його в захват, поваливши в пісок і вивернувши руку.

• Рексаре, котику, ти страх втратив? – прогарчала я.
• Сама винна, ходиш тут, спокушаєш мене та хлопців. - сміючись відповів чоловік і я вивернула його руку сильніше, щоб він захрипів від болю.
• Дивитись можна, хлопчики. - звернулася я до нього і до чоловіків, які оточили нас, але не втручалися. - Але руками не чіпати. - я відпустила Рексара і відразу відскочила від його підсічки. - Я вам не по кишені, та можете залишитися без рук!

Рексар підвівся з піску, невдоволено гарчав і обтрушувався, а хлопці дивилися на нас, усміхаючись і з палаючими очима.

• Хлопці .. Тримайте себе в руках ... - помітивши їхні погляди сказала я.

За мить мене повалили на пісок і я, відчайдушно опираючись, почала розкидати хлопців.

Різко вставши я подивилася на всі боки. Я відчувала на собі тяжкий погляд і намагалася знайти його джерело. Жестом вказавши хлопцям про небезпеку, вони миттєво зупинилися і почали озиратися, принюхуючись і прислухаючись. Все було як і хвилину тому, але це відчуття, що за нами не спостерігають, не відпускало.

• Що відбувається? - тихо спитав Рексар.
• Не знаю. - чесно відповіла я.

Через пару секунд це почуття пройшло і я зітхнула, подивившись на друзів. Ті дивилися на мене, не відриваючись.

• Що? - запитала я, не витримавши їх поглядів.
• Кіро, твої очі. - сказав Джаред і я відразу зрозуміла в чому справа. Тряхнувши головою і проморгавшись у моїх очах залишилися тільки червоні іскорки, решта ж кольорів вогню зникла.
• Все в порядку. - відповіла я і потім весело додала. - Я голодна! Хто зі мною?

Всі дружно погодилися і ми побігли до ресторану у готелі.

Хамід провів поглядом натовп найманців і пішов до свого глайдера в джунглях, м'яко ступаючи по піску і залишаючи лише трохи помітні сліди за собою від невидимого костюма. Кіра відчула його присутність та боялася зустрічі, він відчував це. Але і здаватися Хамід не мав наміру.