Частина 26. Диявол-Хранитель

Увійшовши до моєї кімнати, хлопці пахли кров'ю, болем, стражданнями і смертю, яку вони принесли своїй жертві. Зараз я відчувала, що їм потрібні відповіді.

— Хлопці, а давайте у відпустку махнемо? - запитала я, подивившись на них. - Мене вже дістали ці кам'яні стіни, хочу до океану чи лісу.

— Можна, чому б і ні. - якось надто серйозно відповів Рексар, повільно йдучи в мій бік.

— Тоді з мене чудовий відкритий купальник, а з вас приємна компанія! - усміхнувшись сказала я.

— Обов'язково. - з одного боку до мене підійшов Джаред, а з протилежного Майк.

— Так, чому мені здається, що ви мене оточуєте? - запитала я, зробивши пару кроків назад і упершись спиною в стіл.

— Нам потрібні відповіді і з подобробицями. - трохи загарчав Рексар. - І ми чомусь сумніваємося, що ти погодишся нам ці відповіді дати.

— Джареде, вимкни світло. – сказала я.

Усі присутні чудово розуміли, що мова не про освітлення. Натиснувши кілька кнопок на браслеті, чоловік заглушив камери, що знаходяться в цій кімнаті. Ми знали, що камери є скрізь, а подістаєш їх - з'являться нові.

— Що ви хочете знати? - запитала я, дивлячись на чоловіків. - І взагалі, розступіться, а то нервуєте.. - я подивилася на хлопців і посміхнулася. - Або хочете, щоб я зробила так?! - я швидко трансформувала руку і підняла її вгору вогняним факелом.

Хлопці кинулися врозтіч і я, сміючись, обтрусила руку від вогню. Підійшовши до шафи, я дістала звідти спокусливий білий купальник.

— Як вам? – я мило посміхнулася, приклавши купальник до тіла.

Хлопці переглянулись, потім подивилися на Рексара.

— А він разом із тобою не згорить? - глузливо спитав чоловік.

— Новий куплю. - я посміхнулася, кинула купальник назад у шафу і сіла на крісло з ногами. - Ну давайте, починайте допит, а я вдаватиму незайману!

— Рексар, може, дівчинка ще від аконіту не відійшла? - запитав Лукас.

— Ні, вона завжди така. - відповів Рексар, посміхаючись, на що я ображено надула губи. - Гаразд, досить кривлятися. Що це за фокус із рукою?

— Ооооо, це страшна темна таємниця, пов'язана з моїм диявольським породженням. - я загадково помахала руками і засміялася.

— Кірррра.. - загарчав на мене Рексар.

— Добре, добре. Зануда. - я сіла назад. - Я можу звертатися не лише у вовка.

— А в кого ще? - запитав чоловік.

— У Фенікса. - відповіла я, трохи подумавши.

— Значить, вовк і фенікс... — задумливо відповів Рексар.

— І гідра ... - тихо сказала я.

— Так, вовк, фенікс та гідра. - на мене знову всі дивилися зацікавлено.

— І банші ... - знову додала я.

— Вовк, фенікс, гідра та банші? - сміючись, спитав Джаред.

— Ага. - відповіла я і глянула на хлопців.

— Це весь перелік? - сміючись, спитав Рексар.

— Так .. - опустивши очі сказала я.

— Точно? – Рексар підняв моє обличчя за підборіддя.

— Це все, що я пам'ятаю і контролюю. - відповіла я, дивлячись йому в очі.

— А є такі, які не пам'ятаєш? - запитав він і я знову опустила очі. - Гаразд, потім покажеш. - він відпустив моє обличчя.

— Я вам не циркова мавпочка… – пробурчала я собі під ніс.

— Кірочка, а що ти зробила з Дем'яном? Ми думали, що він помре і нам не дістанеться. - запитав мене Майк.

— Просто ментальний контроль та передача спогадів. - відповіла я, знизавши плечима.

— Він відчував ніби горів живцем, коли ти його тримала на ментальному контролі. Для цього ти мала передати йому свої спогади, відчуття та біль. – продовжив Майк, а Рексар видохнув і кинув на мене тяжкий погляд.

— Я й передала. Мене неодноразово спалювали на багатті як відьму. - я посміхнулася і побачила співчутливі погляди. - Ой, які ви милі, хлопці. Я вас заобіймала б.

— Потім заобіймаєш. - сказав Рексар. - Розкажи нам про комплекс, з якого ми тікали.

— Що саме? - я подивилася йому в очі.

— Нас схопили, бо шукали тебе? - запитав Лукас, не витримавши. - Нас постійно допитував той виродок про тебе, чи знаємо тебе, де ти. А інший допитував про наймачів та замовлення, яке ми виконували.

— Вас схопили .. - сказала я, трохи подумавши. - Тому що ви полізли на об'єкт, який охоронявся іншим угрупованням найманців. А дізналися, що ви знайомі зі мною через це. - я підняла вгору ефеси, що висять на поясі Рексара. - За нещасливим збігом вони мене теж шукають.

— А звідки вони дізналися, що ефеси Рексару зробила саме ти? - спитав Джаред.

— Це унікальна річ, Джаред. Такі в усьому світі мають невелика кількість людей і роблю їх тільки я.

— Так, гарний маячок для твоїх ворогів. - невдоволено пробурчав Рексар.

— Ага, от тільки я роблю їх для тих, Рексаре, хто не потрапляє в полон. – я показала йому язик.

— І що їм потрібно від тебе? - Майк дістав йогурт із мого холодильника і сів на підлокітник мого крісла.

— Це особисте. Своє минуле я обговорювати не хочу, вибачте. - відповіла я і встала, штовхаючи Майка в крісло.

Підійшовши до вікна я сперлася на підвіконня і подивилася в далечінь. Через кілька хвилин до мене підійшов Рексар і закурив. Сівши на вікно я попросила і собі цигарку, підпалила її вогником з пальця і ​​теж закурила.

— Ну точно Диявол-Хранитель наш. - сказав Майк і ми всі разом засміялися.