Частина 25. Дем’ян

Спустившись до каземат ми зустріли Джая в коридорі. Той глянув на мене, потім несхвально подивився на Рексара.

— Вона тільки но прийшла до тями. Нащо ти притяг її сюди? – спитав він.

— Це її вибір та право. - відповів Рексар і повів нас далі коридором до великих металевих дверей.

Біля дверей стояли Джейк, Лукас, Мордо та Філл. Їхні кофти були в крові, але загалом хлопці виглядали в нормі.

— То він вас так? - запитала я.

— Здебільшого ми його. - посміхаючись, відповів Лукас.

— Ходімо, поговоримо з нашим самогубцем. - сказав Рексар і пропустив мене всередину першою.

Зайшовши в сиру кам'яну камеру, я глянула на чоловіка, прикутого ланцюгом до стіни. Уважно придивившись, я зрозуміла, що він ніякий не перевертень, а просто людина. Цікаво.

— Ну, привіт, Дем'яне. - сказала я, впізнавши найманця. - Я думала ти ввічливіший з дівчатами, а ти на них відразу з кинжалами. Хто тобі дав такі іграшки?

— Пішла ти в пекло, диявольське поріддя... — сплюнувши на підлогу, сказав чоловік.

— За інформацією, яку ми знайшли на твоєму ноуті, ми дізналися, що ти збирав дані на всіх перевертнів у комплексі. - сказав Рексар. - Чим же ми тобі так не догодили? Чи просто тварин не любиш?

— Отож бо, що тварин… – тихо сказав Дем'ян. – Ви просто дикі тварини. Всі, включаючи тебе, Рексар. А вона породження смерті та вогню. Вона мала померти у вогні тисячу років тому, але наші предки не впоралися і тепер ми приречені.

— Оооооо, марення божевільного .. - протягнув Джаред, але відразу замовк від суворого погляду Рексара.

— Так ти з мисливців. - я присіла навпочіпки і заглянула в очі чоловікові. - Наївний, ти думав, що так легко мене вб'єш. Хто віддав тобі наказ?

— Я нічого не скажу тобі, тварюка. - прошипів на мене чоловік.

— Скааааажеш. - я хижо всміхнулася і заплющивши очі відправила ментальний наказ слабкому людському мозку. Дем'ян заволав від болю. - Ти скажеш мені все, інакше ця агонія триватиме вічно.

— Кіро, що ти робиш? - запитав мене Рексар, але я подала знак рукою і він зупинився, переводячи погляд з мене на чоловіка, що виривається і кричить.

— Дем'яне, тобі боляче? - посміхаючись спитала я. - Ти ж так любиш вогонь. Скільки перевертнів ти спалив живцем... Я відчуваю, як тобі подобалися їхні передсмертні крики.

Зупинившись, я встала і відпустила розум чоловіка. Той важко дихав і дивився на мене.

— Він мав стежити за нами та передавати інформацію Ордену Мисливців з дивним релігійним потягом. - швидко сказала я. — Коли я повернулася, Орден відкликав його, але він знайшов собі помічницю і вирішив убити мене сам. Дівчина ментат закопана в лісі, тому що він вирішив, що вона теж єретичка і бісівське створіння. – я сплюнула на підлогу. - Можете його вбити.

— Ні, не можуть. - сказав Джай, що стояв у дверях. - Мені також потрібні відповіді.

— Все, що він знає, я тобі розповім. Я все побачила у його свідомості. - відповіла я, на що Джай кивнув і пішов.

— Ти віддаєш його нам? - запитав Рексар і я помітила як висунулись його пазурі та ікла.

— Так. - сказала я і вже було зібралася піти до виходу, але тут обернулася. - Лише залишу подарунок, на згадку від Диявольського поріддя.

Озирнувшись, я подала хлопцям у двері знак і ті її зачинили. У кімнаті залишилися тільки я, Рексар, Дем'ян та шість жадібних до помсти найманців.

— Дем'яне, ти ж любиш вогонь.. - сказала я, а моя рука трансформувалася в довгу, вкриту мерехтливою червоною лускою, кігтисту лапу.

За мить моя рука спалахнула, висвітливши перелякане обличчя бранця і я з силою стиснула його праву руку, на якій виднілося татуювання Ордену Мисливців. Чоловік знову закричав від болю і всі в кімнаті відчули запах горілого м'яса. Відпустивши чоловіка я обтрусила свою руку і та знову стала нормальною.

— Розважайтеся, хлопчики. - сказала я і пішла до виходу, до якого вже підбігали Стів, Кіт і Ленд.

Вийшовши з камери під шоковані погляди друзів, я попрямувала до своєї кімнати.