Частина 22. Напад

За кілька днів хлопці вже були на ногах і посилено тренувалися під наглядом Руслана, щоб повернутися у форму. Джай викликав мене на розмову до свого кабінету.

• Кіро, поясни мені ще раз, як ти вивела команду Пазурів Дракона з цього комплексу? - вдесяте запитав мене Джай.
• За допомогою моєї неосяжної харизми та великого таланту. – я закотила очі. – Джай, ну як? Ніжками! Пробралася до комплексу, відволікла охорону та вивела.
• Так але… Як?! — він стомлено потер перенісся і відкинувся в кріслі. – Десять досвідчених найманців не змогли втекти самі кілька місяців, а ти їх вивела за одну ніч!
• Вони були поранені та отруєні аконитом. - відповіла я.
• Стій, але коли ви приїхали аконіту не було! Лише залишкові сліди і ті пройшли швидко. - він недовірливо глянув на мене.
• Отрута василіска. - коротко відповіла я і Джай зблід.
• Ти могла їх убити… – тихо сказав він.
• Ну, не вбила ж! - я встала і попрямувала до виходу. Зупинившись біля дверей, я обернулася. – Джай?
• Що?
• Ти знаєш щось про решту Чистих? - невпевнено запитала я.
• Знаю.. Ти зустріла у комплексі Віктора? - раптом спитав він.
• Так. Чому ти відправив хлопців на це завдання?
• Я не знав, що загін Віктора захищає об'єкт. У нас із ним встановлений мир і ми домовилися не заважати один одному.
• Віктор знає, що це були твої люди? - подумавши запитала я.
• Поки ні. Але я збирався з ним поговорити з цього приводу. - відповів чоловік, уважно дивлячись на мене.
• Не кажи йому. Ні про “Пазурі Дракона”, ні про мене. Ні слова не кажи. - я подивилася на нього палаючими очима.
• Що, погано попрощалися? - запитав Джай.
• На кшталт того. – я опустила очі. - Прошу, не говори про мене нікому. Багато хто шукає мене, а я не хочу покидати це місце поки що. Я тут майже як вдома.
• Добре. Я нікому не скажу. - серйозно відповів Джай, на що я вдячно кивнула і вийшла з кабінету.

Пройшовши коридором на третій поверх я раптом відчула запаморочення та слабкість.

• Якого біса.. - тихо сказала я, озирнувшись на всі боки, але нікого не побачила.

Ідучи далі, я вже трималася за стінку. Ноги підгиналися, голова боліла наче по ній били кувалдою. Спробувавши взяти себе в руки, я випустила пазурі і всадила собі в ногу, викликаючи біль та інстинктивно посилюючи регенерацію. Завернувши за ріг я відчула, як мені в живіт прилетів кинджал і, почавши задихатися, впала на підлогу.

• Закінчуй з нею. - сказав жіночий голос і я відчула як моє тіло пронизали кинджалом ще кілька разів, перш ніж я знепритомніла. - Чудово. Підтверджуй виконання та погнали. - сказав той самий голос, але я вже не чула.

Ідучи коридором у бік апартаментів Кіри, Джаред з Майком весело балакали, радіючи, що їх раніше відпустили з тренування. Сьогодні їхня черга на зняття мірок для нового спорядження, яке Кіра вирішила зробити для їхньої команди, щоб ті "Не виглядали як безпорадні пси обдерті, у підворітті що живуть, а як нормальні найманці". Не всі були задоволені цим порівнянням, але від спорядження ніхто відмовлятися не став, особливо після того, як побачили його в справі при їхньому порятунку Кірою.

Різко зупинившись, чоловіки принюхалися. У коридорі, який вів до кімнати дівчини, пахло кров'ю, аконітом і... смертю. Рванувши туди вони побачили довгий кривавий слід, що тягнеться від коридору до самих дверей і відчинивши побачили Кіру, що сиділа на підлозі зі шприцем у руках, у якому хлопці без сумніву впізнали ненависну їм отруту василіска. Дівчина підняла на них каламутні очі, білки були криваво-червоними, а зіниці горіли вогнем. З її рота та носа цівками стікала кров.

Майк швидко передав Рексару червоний код і схопив шприц, коли Джаред підняв дівчину і поклав на стіл. Знявши з плеча дівчини кофту хлопці швидко переглянулися і Джаред притиснув її до столу, коли Майк увів отруту.

Гарчання Кіри почули всі на базі. Менше ніж за хвилину в кімнату ввалився загін Пазурів Дракона, Рексар, Джай, Руслан, а решті найманців було віддано наказ розійтися по своїх кімнатах.