Частина 19. Комплекс

Підлетівши до густого лісу на глайдері, я передбачливо включила режим невидимості і зависла в повітрі. Чорт, їх хоч взагалі на завдання не відпускай! Ну, навіщо вони полізли до Віктора з його гоп-компанією! І що у мене за сімейка з їхньою любов'ю до своїх злочинних угруповань.

Зістрибнувши з корабля, одягнена в невидимий костюм із вібраніумними бронепластинами та ефесами на поясі, я м'яко приземлилася на дерева, а потім на землю.

Прослизнувши повз охорону під покровом ночі, я залізла на дах комплексу і попрямувала у бік адміністративного крила. Заглянувши до кабінету Віктора через вікно, я побачила, що чоловік сидить за своїм робочим столом і розмовляє з чоловіком навпроти. До болю знайомим чоловіком. Мій план став складнішим.

Хамід розповідав Віктору про завдання. Минуло вже п’ять років як Кіра втекла від нього, давши зрозуміти, щоб той її не шукав, з чим чоловік ніяк не міг змиритися. Повернувшись до команди Віктора, він повністю поринув у роботу і діяв чітко, рішуче і жорстоко, не залишаючи в живих нікого. Майже нікого. Ці чортові найманці ніяк не хотіли подихати, а катувати їх було безглуздо, як показала практика.

• Ми досі не знаємо, на кого вони працюють. - сказав Хамід.
• Так, але ми знаємо хто зробив це. - Віктор дістав з шухляди два ефеси, які були вкриті засохлою кров'ю.
• Вона так і не вийшла на зв'язок? - трохи подумавши і опустивши голову, спитав Хамід.
• Ні. Але ці найманці явно знайомі з нашою крихіткою. Пам'ятаєш їхні обличчя, коли я спитав їх про Кіру?
• Так. - Хамід зіщулився, він давно не промовляв її імені вголос.

Я мимоволі тихо загарчала, але зникла за вікном. Потрібно думати і швидко. Обшукувати весь комплекс було ризиковано, треба відволікти чоловіків та залізти у ноут Віктора.

Передавши команду глайдеру, я через пару секунд почула вибух на дальніх воротах. Знову зазирнувши у вікно, я побачила як чоловіки переглянулися і вибігли з кабінету. Добре, часу мало, але мені багато і не потрібно.

Прочинивши вікно і застрибнувши всередину я почала швидко перевіряти комп'ютер Віктора і в результаті знайшла записи з усіх камер комплексу. Де ж вони, ну де?!.. Раптом я помітила тіло Рексара, зв'язаного аканітовими ланцюгами і підвішеного під стелею камери. Крило D, корпус J, поверх –3, блок 2. Чудово. Вже зібравшись вистрибнути у вікно, я на мить зупинилася і подивилася на крісла, в яких кілька хвилин тому сиділи близькі мені люди. Підійшовши назад до столу я відірвала з блокнота Віктора аркуш паперу і написала "Я теж сумую", звернула лист навпіл, вклавши в нього квітку персика з вази і залишила на кріслі Хаміда, після чого вистрибнула у відчинене вікно і попрямувала до підземелля.