Частина 15. Нічний перекус

Дійшовши разом до їдальні ми, в пошуках їжі, відчинили всі холодильники і вже мало не довели кухаря до білої гарячки. Будучи послані до біса і викинуті з загальної обідньої зали, я важко зітхнула.

• Ти все з мого холодильника доїв? – сумно запитала я.
• Хмммм… так. Пробач, мала. Доведеться чекати до ранку. - винувато відповів Рексар, подумавши, що треба буде купити дівчинці їжі і забити її холодильник, а то й так одна шкіра та кістки.
• Голодний? - трохи подумавши запитала я, підморгнувши.
• Що ти вже задумала, і що нам за це буде? - засміявся чоловік, побачивши мій погляд.

Я знизала плечима і пішла коридором, а Рексар слідом побіг за мною.

• Ти весь час тепер хвостиком за мною ходитимеш? - запитала я, виходячи з воріт комплексу.
• Ага. - відповів він. - І хочу тебе засмутити. У цьому лісі звірів не водиться, якщо вже ти вирішила влаштувати пікнік з дичини.
• О правда? - я награно здивувалася, але продовжила йти до лісу. - Що ж, тоді ти можеш іти назад на базу і чекати сніданку, сподіваючись, що кухарі не плюватимуть у нашу їжу.
• І лишити тебе одну, в темному страшному лісі? - він засміявся. - Мені моя лицарська честь не дозволить!
• Лицарська честь... - перекривляла його я. - То звідки ти, лицарю?
• Із Гімалайських лісів. А як ти дізналася, що я барс? – з цікавістю запитав Рексар.
• За манерами, рухами, очима. - відповіла я і помітивши його запитальний погляд додала. - Коли ти злишся, вогонь у твоїх очах біліє, а зіниці звужуються, як котячі.
• А ти бачила як я злюсь? - посміхаючись, спитав він.
• Можна і так сказати. - відповіла я, з'їжджаючи з теми.

Ми йшли лісом. За вітром я зрозуміла що урвище недалеко і ще трохи побродивши між деревами ми вийшли на невелику галявину.

• І що тут? - Рексар пройшов уперед. - Кіро, виявляється ти теж знаєш кілька затишних містечок!
• Обережно! - вигукнула я, але чоловік уже встиг вдаритися головою.
• Чорт! Що це?! - він потирав чоло.

Я ввела код доступу на своєму браслеті і на місці галявини утворився глайдер, який до цього був невидимим.

• Ваааааау! – Рексар відійшов на пару кроків і оглянув корабель. - Маленький, як на мене, але які технології…
• Ходімо. Дивись корабель мені слиною не заляпай. - сказала я, відкриваючи шлюз і залізла всередину.

Чоловік наслідуючи мій приклад теж увійшов. Пройшовши до каюти я відкрила однин з ящиків і дістала звідти упаковки із сушеним м'ясом, кілька пляшок води та упаковку шоколаду.

• Кіро, а Джай знає про твій сховок, чи мені доповісти про невідомий глайдер у лісі та вторгнення на базу? - жартівливо спитав Рексар.
• А я подивлюся ти не голодний. - невдоволено рикнула на нього я, але на запитання не відповіла.

Вийшовши з корабля, я залізла на дах і сіла там, розклавши їжу. Діставши з упаковки м'ясо я відкусила і дала упаковку, що залишилася, Рексару, який саме сідав поруч.

• Кіро, що ти тут робиш? - через якийсь час спитав мене чоловік. - Ти так гучно і показово пішла, з Джаєм посварилася, діл наробила. А тут я прилітаю із завдання, Джай мені каже що у храмі Ізіди тоді була ти. Я вже подумав, що полювання на тебе відкрили. А тут бачу як ти блукаєш коридорами, з Русланом тренуєшся, якесь обладнання ночами в комплекс тягаєш. Навіщо тобі це? І чому тебе Джай не прибив під час зустрічі?
• Рексаре, чому ти розпитуєш? - втомлено запитала я, подивившись на нього.
• Цікаво. Тепер ти моя проблема, і я повинен знати. Та й, до того ж, я тобі розповів про свою батьківщину. - він знизав плечима і ліг на даху, дивлячись на зірки.
• Ну, не секрет, що ми з Джаєм давно знайомі. Довше, ніж ти думаєш. Я йому про це лише нагадала. - почала розповідати я. - За косяки свої я вже відгребла, але не хвилюйся, ворогів від цього в мене менше не стало. А тут я… хммм… Навіть не знаю. Мені просто нудно, от і сиджу тут поки не набридне. Поліпшую спорядження, тренуюся, іноді відлітаю на свої завдання, коли ніхто не бачить, підбішую Джая з Русланом. А тепер і тебе за компанію. - я доїла свій шматок сушеного м'яса і запила водою.
• А навіщо підбішуєш? - посміхаючись, спитав Рексар, подивившись на мене.
• Щоб не розслаблялися. - я знизала плечима, посміхнувшись. - Гаразд, ходімо. Допоможеш мені дещо захопити з собою?
• Хочеш, щоб і я під роздачу потрапив? - він засміявся і зістрибнув з даху глайдера. - Одній в казематах нудно?
• На кшталт того. - відповіла я, застрибнувши в глайдер і подала Рексару пару невеликих ящиків.