Частина 14. Рексар

• Крихітко, прокидайся.. - прошепотів мені муркотливий голос на вушко.
• Ще п'ять хвилинок. - я перекинулася на бочок у бік голосу і посміхнулася уві сні.
• Прийшов час вставати .. - знову ніжно і вкрадливо сказав той самий голос і мене потягли за руку. - Давай, пішли.
• Відчепись. - я, не розплющуючи очей, кинула в бік голосу подушку і згорнулася калачиком.

Голос зник і я змогла ще кілька хвилин солодко поспати, перш ніж на мене вилили відро крижаної води. Різко схопившись на ліжку я побачила всміхненого Рексара.

• Ти що, зовсім подурів?! – зло прогарчала я.
• О, ти прокинулась! Чудово! - він поставив відро і кинув мені спорядження. - Вдягайся. Тренування за десять хвилин. - після цих слів чоловік вийшов із моєї спальні.

Зло сопучи від такого нахабства я витерлася, переодяглася, зібрала волосся в косу і вийшла зі спальні слідом за чоловіком через кілька хвилин. Рексар стояв у холі й доїдав бутерброд із мого холодильника.

• А мені ти не залишив їжу, я так розумію. - невдоволено проконстатувала я.
• Тримай. - він кинув мені яблуко. - Ходімо, я забронював за нами шостий бокс. Але спершу на розминку.

Спіймавши яблуко і по дорозі взявши зі столу голосферу, я вийшла з кімнати слідом за чоловіком. Ми вийшли надвір, вже сутеніло і сонце майже сіло. Дійшовши до бігового майданчика, ми одночасно перейшли на біг. Порівняно з цим майданчиком звичайна бігова доріжка здавалася прогулянковою. тут були сітки, натягнуті трохи вище за рівень землі, вкопані в землю дерев'яні стовпи різної висоти та стіни, через які треба перелізти, за якими йшов невеликий відрізок доріжки для бігу, і потім знову все повторювалося по колу. Мені це місце завжди нагадувало тренувальний майданчик в комплексі Віктора, що не дивно. Цікаво, які стосунки у цих двох найманських організацій, враховуючи що Джай та Віктор майже родичі. 

За дві години долаючи цю смугу перешкод, Рексар нарешті сказав, що ти можемо йти до боксів для тренування бою. Віддихавшись я попрямувала за ним.

Пройшовши коридорами до зали ми попрямували до шостого боксу.

• І в чому полягають наші тренування? - запитала я.
• Я тебе б'ю, ти просиш пощади. - з усмішкою відповів Рексар.
• А може тобі зарозумілість трохи підправити? - невдоволено запитала я.
• Можеш спробувати, подивимося чия зарозумілість протримається довше.

Підійшовши до боксу Рексар вніс налаштування на консолі і запросив мене пройти всередину першою.

• Кульку свою можеш залишити тут, вона нам не знадобиться. Битися ти будеш не з андроїдами, а зі мною. - серйозно сказав чоловік, розминаючи шию.

Я прибрала голошар і стала навпроти Рексара, спостерігаючи за його рухами. Він рухався плавно, немов кіт, що готувався до нападу. Передбачивши серію його випадів і захоплень, я перекотилася по підлозі, зробивши йому підсічку і відійшла на пару кроків. Чоловік теж швидко підвівся, поваливши мене на підлогу і притиснув коліном.

• Готова здатися? - з усмішкою спитав він.
• Ще чого, ми тільки почали.

Я скинула його з себе, ухилилася від випаду і відскочила від стіни з силою врізала йому ногою по обличчю з розвороту. Помітивши, що мій ворог втратив пильність, я кілька в рухів повалила його на підлогу, взявши в захват, але він, сволота, боляче вкусив мене за ногу і вирвався, відкинувши мене в стіну.

• Рексар, а ти звідки? - запитала я, встаючи, чим явно ввела чоловіка, що наближався, в ступор.
• Що? Навіщо тобі? - він раптом усміхнувся і зробив випад перед ударом, від якого я ухилилася. - Чи вже готова з моїми батьками знайомиться?
• Ще чого, ворогові таку невістку не побажаєш. - я вдарила його в шию, але він ухилився і я пропустила удар у живіт.
• Тоді навіщо тобі? - спитав чоловік, перехопивши кинджал, що летить у нього, і тут же пустив його назад в мене, але я вивернулася і знову зробила підсічку, поваливши чоловіка на підлогу.
• Мені просто цікаво.. - я сіла верхи на нього, зайнявши дуже неоднозначну позу. - Де це у нас барси живуть?
• Ммммм .. - він стиснув мою попу, але через секунду перекинув мене через себе. - Як ти здогадалась?
• Навчена життєвим досвідом. - відповіла я і послала в нього черговий кинджал, який цього разу увійшов у його плече по рукоятку.
• Сука! - він загарчав і різким рухом дістав кинджал із плеча. - Паща дерсенга!
• Ну ти чого вже награвся? Готовий здатися? - з усмішкою запитала я.

Рексар глянув на мене з вогнем в очах і рича кинувся в мій бік, трансформуючись у рись і прискорюючись. Я подивилася на цю картину і ухвалила правильне рішення дати по тапках. Втікаючи від чоловіка і навертаючи кола по боксу, ухиляючись від його захватів, я теж трансформувалася в білого вовка і атакувала його.

Бій був довгим, і зупинився, коли ми сіли на підлозі один навпроти одного на різних кінцях боксу. Ми важко дихали, на тілах були порізи, укуси, сліди крові на ранах, що вже затяглися, і синці.

• Чому нас навчив цей бій? - спитав Рексар, підводячись і спльовуючи кров.
• Тому, що ти більше любиш бити дівчат, ніж робити їм приємно? Ой, постривай, це я і так знала. - глумливо відповіла я.
• Кіро, крихітко, якщо я захочу з тобою потрахатись, то знайду місце затишніше, де за нами не спостерігатимуть Джай і Руслан. - він підійшов до мене і простяг руку, допомагаючи підвестися. – Цей бій показав нам сили нашого суперника. Наступного разу ми спробуємо обернути ці сили собі на користь.

Вийшовши з боксу, витираючи кров із лиця, ми зустріли Руслана.

• Про що я й казав. - з усмішкою сказав Рексар і чемно вклонився тренеру. - Тренер Руслан.
• Привіт. - кинула я, невдоволено розглядаючи кров на своєму волоссі, яку буде складно відмити.
• Як пройшло тренування? - Руслан оцінювально оглянув мене з Рексаром з ніг до голови, помітивши, що поранені ми були обоє і вдоволено посміхнувся.
• Чудово, тренер. - відповів Рексар. – Ми йдемо снідати. Бажаєте з нами?
• Ні дякую. Я вже поснідав. - він посміхнувся. - Десять годин тому. Вирішив дівчинці режим збити?
• До чого тут я, це вона проспала до вечора! - обурився Рексар.
• Ой, все, дівчата не сваріться! - занила я і пішла у бік виходу. Рексар блиснув очима і, коли Руслан кивком відпустив його, підбіг до мене.