Частина 11. Тренування

Джай вийшов з кімнати, а я знову пішла переодягатися, завбачливо одягнувши захисне екіпірування, на випадок якщо мене битимуть. В цей час Руслан стояв біля дверей, поглядаючи не мене. Я ж вигадувала в голові план дій, адже вирішила, що мені треба поговорити з Рексаром до того, як його заберуть на допит ці двоє садистів.

• Ти ж розумієш, як тобі пощастило? - раптом спитав Руслан і я озирнулася на нього. - Якби ти просто однією з найманок ми б з тебе шкуру спустили, а я особисто на тренуваннях до напівсмерті заганяв би.
• Виходить добре, що коли я була "просто однією з найманок" - я перекривляла його. - Ви з Джаєм не знали про все, що я тут робила. – я посміхнулася.
• Це ти про що? - зацікавлено запитав чоловік.
• Хммм ... Не думаю що варто тобі розповідати .. - усміхнулася я і повернулася до дзеркала, заплітаючи волосся в коси.

"Хочеш щоб я сам подивився?" - пролунав голос Руслана в моїй голові, і я здивовано подивилася на нього.

"А у твоїх старечих порохівницях ще залишилися сюрпризи" - так само подумки відповіла я, чим викликала не менш здивований погляд Руслана.

"Звідки ...?" - запитав він, але я тільки показала язик і розірвала ментальний зв'язок.

• Я збігаю у справах. - сказала я, подавшись до дверей, але їх відразу закрив собою чоловік.
• Ну вже ні. - відповів він, взявши мене за плече - Ти підеш зі мною.
• Та ну, Русланчик! – я подивилася на нього.
• Дивись, як заговорила! - чоловік усміхнувся, але продовжив міцно мене тримати за плече, виводячи з кімнати і даючи зрозуміти що не відпустить мене.
• І куди ми йдемо? – сумно запитала я.
• На тренування. Я особисто займуся твоїми заняттями. – суворо сказав чоловік.
• Ну Руслааааааан. - я невдоволено простягла, за що отримала шльопанець по попі. - Гей!
• Сказали треба, отже треба. - рикнув на мене Руслан.

Зайшовши до зали чоловік повів мене в далекий прихований бокс, де я вчора засинала. Зачинивши за нами двері, він підійшов до консолі і почав вводити якісь дані.

• Руслане, я тільки прокинулася! - почала було нити я.
• От і добре. Найближчим часом ти приходитимеш сюди на індивідуальне тренування зі мною, щоранку, з трьох годин до восьмої. Проспиш - я особисто прийду тебе будити, і повір, тобі це не сподобається.

Чоловік говорив стоячи до мене спиною і, не помічаючи мого обурення, вносив якісь налаштування в консоль. Потім діставши голошар з-за пояса, він підкинув його в повітря і ввімкнув ліс під дощем, який був дуже схожий на той, де я вбила загін “Пазурів Дракона”. Ввімкнулась музика і чоловік відійшов убік, ставши коло стіни біля консолі.

На мене побігло тринадцять ворогів і я вступила в бій. Змінюючи зброю в руках, я повалила двох, але решта накинулась на мене і били сильно. Занадто сильно. Почувся хрускіт кістки і дроїди зупинилися.

• Ти мертва. – коротко сказав Руслан.
• Мене так просто не вбити. - прогарчала я, встаючи і обтрушуючи руку, кістка в якій вже зросталася.
• Ти маєш уникати ударів і передбачати їх. Ще раз. - відповів чоловік і знову запустив тренування.

Ворогів знову було тринадцять і рухалися вони інакше, ніж минулого разу. Відстрибнувши від удару я опинилася на дереві і пострілом убила двох, потім знову перестрибнула на інше дерево і з нього відразу на голову третього ворога, всадивши йому кинджал у шию і кинувши другий кинджал в ногу іншому. У цей момент у мою шию прилетіла куля, і я впала. Дроїди зупинилися.

• Ти мертва. – знову повторив Руслан.
• Їх забагато. - прохрипіла я, затискаючи рану в шиї і глухо загарчавши.
• Ні. Ти стримуєш свою силу. – суворо сказав чоловік.

Нічого не відповівши я з риком дістала кігтями кулю зі своєї шиї і рана почала затягуватися.

• Ще раз. - почула я голос Руслана і знову запустилася музика.

Цього разу ворогів було п'ятнадцять, вони кинулися на мене гуртом. Я вбила шістьох і ухилилася від десятка куль, перш ніж один із ворогів не порізав мені сухожилля під коліном. Дроїди зупинилися.

• Я підпустила його надто близько. - сказала я перша, впавши на підлогу.
• Ти не користуєшся своєю перевагою. - сказав Руслан і дочекавшись коли я зможу твердо стати на ноги, додав. - Ще раз.

Бій повторювався знову і знову, я крутилася, падала, вбивала, ранила, і сама була ранена.

• Кіро, ти забуваєш про свою перевагу! – усе повторював Руслан.
• Та яка, до біса перевага?! - загарчала я, відбиваючись від чергового ворога.
• Ти не людина. Ти не звернена. То хто ти? – суворо запитав чоловік. - Ще раз.

Не витримавши я трансформувалася у вовка. Кинувшись на одного ворога я відкинула хвостом іншого і закрилася від куль, що летять у мене. Я рухалася швидко, швидше ніж мої вороги і роздирала їхні ноги, руки в яких ті тримали зброю, обличчя та тіла кігтями та зубами. Вбиваючи одного з ворогів у мої груди прилетів ніж, але я не могла дозволити собі зупинитися. З гарчанням діставши ножа з грудей, рана на якій моментально затяглася, я кинула його назад у бік того, хто кидав. Розібрашись з усіма ворогами я озирнулася. Криваве побоїще. Самовладання повернулося до мене і я трансформувалася назад у людину.

• Добре. – сказав Руслан.
• Що доброго?! Я знову їх усіх убила! - загарчала я.
• Ти впоралася із сьогоднішнім завданням. Завтра попрацюємо над контролем. - відповів чоловік і відчинив інші двері в стіні. - Ти йтимеш через цей коридор, він веде практично до твоєї кімнати. Без потреби нікуди не виходь, їжу тобі приноситимуть прямо до кімнати. Займайся спорядженням, якщо захочеш потренуватися – приходь сюди.

Я була зла і не задоволена результатом, на відміну від Руслана, але все ж таки кивнула і попрямувала в двері, за якими тягнувся довгий темний коридор.