Частина 8. Спроба втечі

Несучись по комплексу я чула його гарчання, знаючи що йому не знадобиться багато часу щоб зростити кістку, тому прискорила біг, влетівши за поворотом у Руслана, який вів на тренування групу бійців.

• Руслане, як я рада тебе бачити! Мені потрібна твоя допомога! - я швидко взяла його під лікоть і відвела від шокованих найманців.
• Кіро, що ти знову наробила?! - загарчав на мене Руслан, щойно ми вийшли за ріг.
• Нічого серйозного, переживе. - швидко сказала я. - Сховай мене!
• Сховати? - посміхнувся він, але тут же зблід почувши рик Джая з верхніх поверхів. - Кіро, ЩО ти зробила?! - загарчав уже Руслан.
• Будь ласка, Русланчик, любий! - я міцно обійняла його. - Благаю, сховай!
• Чорт би тебе побрав! - він схопив мене за руку і потяг за собою коридорами. - За мною!

Біжучи вже вдвох коридорами, Руслан привів мене до тренувальних залів і повів у кінець приміщення. Там за прихованими дверима виявився ще один тренувальний бокс.

• Будь тут! Нікуди не виходь поки я не прийду. - гаркнув Руслан і швидко зачинив двері штовхнувши мене всередину. - Коли я повернуся, то чекаю від тебе докладне роз'яснення про те, що сталося!

Двері зачинилися і я залишилася одна у великому темному приміщенні. Полегшено зітхнувши і налаштувавши голосферу на освітлення, я підкинула її в повітря і озирнулася. Бокс був прихований за товстими кам'яними стінами та замаскованими дверима. Підлога була з гумових накладок, стіни кам'яними, а сам бокс трохи більший за інші. Помітивши консоль, я підійшла до неї і залізла в налаштування доступу, відкриваючи записи з внутрішньої камери, та камер на всій базі. Руслан вів тренування, хоча я зовсім не чула його через приховані двері, Джай нишпорив по базі у пошуках мене, а його рука вже зцілилася.

Що ж, виходити не варто. Я ще трохи покопалася в налаштуваннях консолі та ввела підпрограму Притулок, зі свого браслета перекинувши код на консоль. Тепер це місце було повністю безпечним та слухалося всіх моїх команд. Увімкнувши на голосфері ліс, я прикрила очі і глибоко вдихнула. Відчувши подих вітру і запах хвої, трави, землі та води я посміхнулася і розплющила очі. Я була вдома, в Йенардині. Роззувшись я повільно пішла травою вздовж дерев. Ілюзія була гарною, хоч і не точною. Зрозумівши, що втомилася після сутички з Джаєм, тренування, бігу по коридорах та безсонних ночей у пошуках обладнання і покращенні спорядження я просто сіла на траву, оперлась спиною об дерево і не помітила як заснула.

Тим часом Джай нишпорив по всій базі в пошуках Кіри. Помітивши його, Руслан усміхнувся.

• Друг, чого ти носишся? - посміхаючись дивився Руслан на розлюченого Джая.
• Ти бачив Кіру? - гаркнув на нього Джай. - Відповідай!
• Не бачив я малу. – знизав плечима Руслан.
• Сука.. Я вже весь комплекс обшукав, я не відчуваю її запаху.. Не могла ж вона.. - роздратовано відповів чоловік.
• Слухай, у мене чекає свого часу пляшечка гарного хереса. Ходімо, розкажеш про своє лихо. А мала... сама з'явиться. - запропонував Руслан, підійшовши і поклавши руку на плече другові.
• Так, напевно ти маєш рацію. - відповів чоловік, стомлено поклавши руку на очі.

Пройшовши до кабінету, Джай все ще не міг заспокоїтися, але Руслан посадив його в крісло і простяг келих золотого хереса.

• Розкажеш, що трапилося? – спитав Руслан.
• Налий ще. - тільки й сказав Джай, одним ковтком спустошивши келих.

Неабияк напившись чоловік розповів історію як зустрів своє кохання тисячолітньої давності в особі Кіри, яка так схожа на мати. Як вирішив перевірити її сили, як він не зміг стримати накопичених емоцій і бажання і як вона, чортяка, втекла, зламавши йому руку!

• Розумієш, кому іншому я б зубами горло роздер за таке нахабство! - обурювався чоловік. - А її..
• А що її? - посміхаючись спитав Руслан, теж неабияк напившись під час цієї історії.
• А її, бляха, відшльопати хочеться, побити, змусити благати про прощення на колінах. - Джай тихо загарчав і мрійливо усміхнувся своїм думкам.
• Друг, я і до того як дізнався що вона перевертень зрозумів, що дівчинка вона норовлива, вперта, та ще й нахабна. - доливши ще сказав Руслан. - Пам'ятаєш, їхню сутичку з Ендрюсом на першому колі служби?
• Сутичку? - здивовано спитав Джай.
• О, то ти не в курсі?! – засміявся Руслан. - Він же напав на неї першого року, намагауся зґвалтувати її і ще одну новеньку.
• Що? - загарчав Джай і в його очах спалахнув вогонь. - Я його вб'ю!
• Охолонь, дівчинка вже сама все зробила! - засміявся Руслан, поплескавши друга по плечу. - Вона прибігла до мене, а я сказав що нехай розбирається сама, інакше їй, такій дрібній та красивій, тут спокою не дадуть.
• Ррррруслан! - загарчав уже на нього Джай.
• А в чому я не правий?! – примирливо підняв руки чоловік. - Вона сюди прийшла не як дівчинка за викликом, а як найманка. І слабаки нам тут не потрібні, сам завжди казав.
• І що вона зробила? - похмуро запитав Джай.
• Лише накачала його транквілізаторами, розділа, наробила купу компрометуючих фотографій, а ще… - Руслан раптом замовк, не дивлячись на друга.
• Що? - зацікавлено запитав він.
• Нууу .. вона видно знала що Ендрюс перевертень .. ну чи просто провчити захотіла .. - зам'явся Руслан.
• Що вона зробила?! - грізно спитав Джай.
• Вона відрізала ножем його член і прибила завдало до стіни в їдальні. Чи треба говорити, що до неї більше ніхто не підходив і не чіплявся? - з усмішкою спитав Руслан, а сам зіщулився.
• А мала не промах! – Джай засміявся. - Знав би, вона три доби у тренувальному боксі вигрібала б за порушення правил. Обидва вигрібали б.
• Напевно, тому тобі й не розповів ніхто. – посміхнувся Руслан.
• Все одно, я маю її знайти.. якщо не прибити, то хоч щоб вибачитись. - похмуро сказав Джай, підводячись. Помітивши здивоване обличчя, він додав. - Так, вибачитися! Ти маєш рацію Руслан, силою її не примусиш.. вона чинитиме опір до останнього.. Напевно тому ще жива. - сумно посміхнувшись і відчинивши двері він вийшов із кабінету.
• Джай, стій! – Руслан важко зітхнув і пішов до друга. - Де ти збираєшся її шукати?
• Не знаю, скрізь.. - похмуро відповів чоловік.
• А бити не будеш? – Руслан усміхнувся.
• Ні, я поки що більше не хочу її бити. Просто поговорю. - відповів він.
• Я не про Кіру. - Руслан всміхнувся і зробив кілька кроків назад.
• Рррруслан.. ти сказав що не бачив її.. - загарчав Джай.
• Ну, сказав. - відповів чоловік.
• Де вона?! - чоловік загарчав голосніше.
• Ех, ходімо. Сховав я малу, щоб ти її справді не прибив. - опустивши голову Руслан повів Джая коридорами до зали.