Частина 8. Спроба втечі

Несучись по комплексу я чула його гарчання, знаючи що йому не знадобиться багато часу щоб зростити кістку, тому прискорила біг, влетівши за поворотом у Руслана, який вів на тренування групу бійців.

— Русланчику, як я рада тебе бачити! Мені потрібна твоя допомога! - я швидко взяла його під лікоть і відвела від шокованих найманців.

— Кіро, що ти знову наробила?! - загарчав на мене Руслан, щойно ми вийшли за ріг.

— Нічого серйозного, переживе. - швидко сказала я. - Сховай мене!

— Сховати? - посміхнувся він, але тут же зблід почувши рик Джая з верхніх поверхів. - Кіро, ЩО ти зробила?! - загарчав уже Руслан.

— Будь ласка, Русланчик, любий! - я міцно обійняла його. - Благаю, сховай!

— Чорт би тебе побрав! - він схопив мене за руку і потяг за собою коридорами. - За мною!

Біжучи вже вдвох коридорами, Руслан привів мене до тренувальних залів і повів у кінець приміщення. Там, за прихованими дверима, виявився ще один тренувальний бокс.

— Будь тут! Нікуди не виходь поки я не прийду. - гаркнув Руслан і швидко зачинив двері штовхнувши мене всередину. - Коли я повернуся, то чекаю від тебе докладне роз'яснення про те, що сталося!

Двері зачинилися і я залишилася одна у великому темному приміщенні. Полегшено зітхнувши і налаштувавши голосферу на освітлення, я підкинула її в повітря і озирнулася. Бокс був прихований за товстими кам'яними стінами та замаскованими дверима. Підлога була з гумових накладок, стіни кам'яними, а сам бокс трохи більший за інші. Помітивши консоль, я підійшла до неї і залізла в налаштування доступу, відкриваючи записи з внутрішньої камери, та камер на всій базі. Руслан вів тренування, хоча я зовсім не чула його через приховані двері, Джай нишпорив по базі у пошуках мене, а його рука вже зцілилася.

Що ж, виходити дійсно поки не варто. Я ще трохи покопалася в налаштуваннях консолі та ввела підпрограму Притулок, зі свого браслета перекинувши код на консоль. Тепер це місце було повністю безпечним та слухалося всіх моїх команд. Увімкнувши на голосфері ліс, я прикрила очі і глибоко вдихнула. Відчувши подих вітру і запах хвої, трави, землі та води я посміхнулася і розплющила очі. Я була вдома, в Йенардині. Роззувшись я повільно пішла травою вздовж дерев. Ілюзія була гарною, хоч і не точною. Зрозумівши, що втомилася після сутички з Джаєм, тренування, бігу по коридорах та безсонних ночей у пошуках обладнання і покращенні спорядження я просто сіла на траву, сперлась спиною об дерево і не помітила як заснула.

Тим часом Джай нишпорив по всій базі в пошуках Кіри. Помітивши його, Руслан усміхнувся.

— Друг, чого ти носишся? - посміхаючись дивився Руслан на розлюченого Джая.

— Ти бачив Кіру? - гаркнув на нього Джай. - Відповідай!

— Не бачив я малу. – знизав плечима Руслан.

— Сука.. Я вже весь комплекс обшукав, я не відчуваю її запаху.. Не могла ж вона.. - роздратовано відповів чоловік.

— Слухай, у мене чекає свого часу пляшечка гарного хереса. Ходімо, розкажеш про своє лихо. А мала... сама з'явиться. - запропонував Руслан, підійшовши і поклавши руку на плече другові.

— Так, напевно ти маєш рацію. - відповів чоловік, стомлено поклавши руку на очі.

Пройшовши до кабінету, Джай все ще не міг заспокоїтися, але Руслан посадив його в крісло і простяг келих золотого хереса.

— Розкажеш, що трапилося? – спитав Руслан.

— Налий ще. - тільки й сказав Джай, одним ковтком осушивши келих.

Неабияк напившись чоловік розповів історію як зустрів своє кохання тисячолітньої давності в особі Кіри, яка так схожа на мати. Як вирішив перевірити її сили, як не зміг стримати накопичених емоцій і бажання і як вона, чортяка, втекла, зламавши йому руку!

— Розумієш, кому іншому я б зубами горло роздер за таке нахабство! - обурювався чоловік. - А її..

— А що її? - посміхаючись спитав Руслан, теж неабияк напившись під час цієї історії.

— А її, бляха, відшльопати хочеться, побити, змусити благати про прощення на колінах. - Джай тихо загарчав і мрійливо усміхнувся своїм думкам.

— Друг, я і до того, як дізнався що вона перевертень зрозумів, що дівчинка вона норовлива, вперта, та ще й нахабна. - доливши ще сказав Руслан. - Пам'ятаєш, їхню сутичку з Ендрюсом на першому році служби?

— Сутичку? - здивовано спитав Джай.

— О, то ти не в курсі?! – засміявся Руслан. - Він же напав на неї першого року, зґвалтувати намагався.

— Що? - загарчав Джай і в його очах спалахнув вогонь. - Я його вб'ю!

— Охолонь, дівчинка вже сама все зробила! - засміявся Руслан, поплескавши друга по плечу. - Вона прибігла до мене, а я сказав що нехай розбирається сама, інакше їй, такій дрібній та красивій, тут спокою не дадуть.

— Ррррруслан! - загарчав уже на нього Джай.

— А в чому я не правий?! – примирливо підняв руки чоловік. - Вона сюди прийшла не як дівчинка за викликом, а як найманка. І слабаки нам тут не потрібні, сам завжди казав.

— І що вона зробила? - похмуро запитав Джай.

— Та так, лише накачала його транквілізаторами, розділа, наробила купу компрометуючих фотографій, а ще… - Руслан раптом замовк, не дивлячись на друга.

— Що? - зацікавлено запитав він.

— Нууу .. вона видно знала що Ендрюс перевертень .. ну чи просто провчити захотіла .. - зам'явся Руслан.

— Що вона зробила?! - грізно спитав Джай.

— Вона відрізала ножем його член і прибила до стіни в їдальні. Чи треба говорити, що до неї більше ніхто не підходив і не чіплявся? - з усмішкою спитав Руслан, а сам зіщулився.

— А мала не промах! – Джай засміявся. - Знав би, вона три доби у тренувальному боксі вигрібала б за порушення правил. Обидва вигрібали б.

— Напевно, тому тобі й не розповів ніхто. – посміхнувся Руслан.

— Все одно, я маю її знайти.. якщо не прибити, то хоч щоб вибачитись. - похмуро сказав Джай, підводячись. Помітивши здивоване обличчя, він додав. - Так, вибачитися! Ти маєш рацію Руслан, силою її не примусиш.. вона чинитиме опір до останнього.. Напевно тому ще жива. - сумно посміхнувшись і відчинивши двері він вийшов із кабінету.