Частина 6. Тренування з голошаром

Відчинивши старі дерев'яні двері, я увійшла до великого приміщення. На початку були кілька рингів для спарингів, далі тягнувся довгий коридор, з боків якого були бокси з укріпленого скла, розміром з половину футбольного поля кожен, на вході до яких були консолі.

Помітивши мене всі зупинилися, деякі зло сплюнули на підлогу і щось пробурчали.

• Команди "СТОП" не було! – крикнув на бійців тренер Руслан. – Продовжуємо.

Я посміхнулася і тренер підійшов до мене. Ставши поруч ми разом дивилися на тренуючихся бійців

• Ти надовго до нас? – тихо спитав чоловік.
• Поки не знаю. - відповіла я.
• На цей раз без контракту? - він говорив не дивлячись на мене, знаючи що за нами спостерігають десятки очей.
• Без. – коротко відповіла я. - Третій бокс вільний?
• Іди в шостій. Там андроїди краще. - відповів мені Руслан і підійшов до рингу, криками виправляючи рухи бійців.

Пройшовши в шостий бокс я запустила панель на безперервне тренування, задаючи індивідуальні налаштування і зайшла в скляні двері. Підкинувши голосферу вгору, вона зависла в повітрі під стелею і через секунду бокс перетворився на руїни в лісі. Прикривши очі я видихнула і почувши музику швидко вихопила ефеси з-за пояса, вистріливши у ворога на схилі руїн стрілою з моментально трансформуючогося в моїх руках луку.

Голошар робив ворогів і предмети напрочуд реалістичними, а дроїди підлаштовувалися під картинку, тож я боролася, відстрибуючи від руїн, ковзаючи між деревами, злітаючи над ворогами і ухиляючись від стріл, куль, каменів і ударів, що летіли в мене. Ефеси в руках трансформувалися під мої потреби миттєво, але тренування все одно було не простим. Відбивши останню стрілу мечем, я кинула сокиру в голову ворога. Музика закінчилася, відраховуючи півтори години тренування. Вставши з коліна я підійшла до поваленого ворога і витягла сокиру з його голови, покрутила її в руці і повісила ефес на пояс, який знову став просто рукояттю. Підійшовши до центру кімнати я двічі клацнула пальцями і голосфера впала прямо мені в руку, звертаючи оточення назад у маленьку кульку.

Розім'явши шию я повернулася до виходу і побачила що на мене дивляться майже сотня людей і перевертнів. Сюди зійшлися всі бійці з тренувань, були й інші найманці, яких я бачила в коридорі, а в перших рядах стояли всміхнені Джай і Руслан.

• Концерт завершений. - повісивши голосферу на пояс, я вийшла з боксу.
• Всі вільні. - сказав Руслан бійцям, і ті швидко розійшлися. - Кіро, затримайся ненадовго.
• Що? - запитала я, дочекавшись коли за останніми найманцями зачиняться двері.
• Крихітко, ти сповнена сюрпризів. – Руслан вихопив у мене сферу. – Як вона працює? Це було неймовірно!
• Я зроблю такі для боксів з андроїдами. Подобається? – я посміхнулася, не відбираючи у нього сферу.

Руслан, як дитина, крутив сферу в руках. У мене з тренером завжди були добрі стосунки, навіть після всіх моїх справ, які я витворила. Ми продовжували спілкуватися, я радила йому постачальників спорядження та зброї, а він давав мені поради та уроки бою.

• Кіро, а що це за прийоми? Що це за зброя? Звідки такі навички? - він засинав мене питання і я підняла руки, зупиняючи його.
• Потрібно випити і я розповім. - всміхнулася я.
• Про зброю мені теж цікаво. - несподівано сказав Джай. - Це те, що я думаю?
• Хтозна, про що ти думаєш. - я посміхнулася і показала йому язик, на що він тихо загарчав, хижо посміхаючись, а Руслан засміявся.
• А дівчинка тебе більше не боїться. - сміючись, сказав Руслан Джаю.
• Так, я теж помітив. - хижо посміхаючись, відповів він, а потім додав уже серйозно. - Де ти знайшла програмовану матерію?
• У водоспаді. - відповіла я.
• Ти знайшла зброю у водоспаді? - засміявся Джай.
• Ні. Я знайшла матеріал у водоспаді. А ефеси я зробила сама. - склавши руки на грудях відповіла я. - Вони індивідуальні та слухаються тільки мене.
• Цікаво… - задумливо сказав Джай. - Ходімо зі мною.
• Я вже домовилася поговорити із Русланом! - глузливо обурилася я.
• Потім набухаєтесь. - відрізав Джай і вийшов із зали.

Глянувши на Руслана, я сумно знизала плечима і побігла за Джаєм.