Частина 4. Розмова з Джаєм

Зайшовши до кабінету Джая, не звертаючи дорогою ніякої уваги на несхвальні погляди та коментарі його людей, я плюхнулася в крісло.

— Ох, все болить. Довго я в твоїх казематах провалялась? - запитала я, подивившись на чоловіка, що увійшов слідом.

— Достатньо. - зло буркнув він і сів навпроти, передбачливо зачинивши двері від чужих очей.

— О, двері вже замінив! Знаєш .. - я оцінювально подивилася і всміхнулася. - Старі були кращі!

— А ти, я подивлюся, бажаєш повернутися до каземат і там продовжити нашу розмову? – тихо загарчав чоловік. - Я все ще не впевнений, що ти та, ким назвалася.

— Недовіра це добре. - усміхнулася я. - А хто ж я на твою думку?

— Мені важко відповісти на це запитання. Я не розумію, як ти вижила? - він глянув мені в очі.

— Мене прийняв водоспад Йенардіна і приховав від вогню у своїх печерах. А як ти вижив, Джайлінусе? - запитала я, спеціально назвавши його повне ім'я, від чого той зіщулився.

— Давно мене так ніхто не називав. - він опустив очі, а я терпляче дивилася на нього. - Батьки відправили мене свататися до чергової нареченої на Північ. А коли я повернувся .. - він струснув головою, відганяючи похмурі спогади. - Я знайшов медальйон Лани у згорілому будинку.

Ми кілька хвилин мовчки сиділи, дивлячись у вічі один одному, не приховуючи вогонь у них.

— Віддай мені мій медальйон. - коротко сказала я, через якийсь час. Джай підвівся, підійшов до столу і дістав підвіску на ланцюжку з ящика столу.

— Чому ти одразу не сказала мені, хто ти? - спитав він, простягаючи мені медальйон.

— Я тебе не знала. Та й до того ж у мене було замовлення на твою гоп-компанію. Я відчувала що ти перевертень, але думала що звернений. - відповіла я.

— Ого, мала, це вже удар нижче поясу. - несподівано по-доброму засміявся Джай. - Зверненим мене ще не називали!

— Я зустрічала мало Чистих із моменту пожежі. За тисячу років я вже не сподівалася зустріти своїх родичів. - і тихо подумки додала “ще й двох”.

— Віддай мені копію нашої бази. - несподівано сказав чоловік, змусивши мене посміхнутися.

— Я то віддам, але ти справді думаєш, що в мене тільки одна копія? - усміхнулася я, дивлячись на лютуючого Джая.

— Кіррррра… – тихо прогарчав він.

— А що? Нехай буде. Так, для підстрахування.. - я мило посміхнулася і встала, підійшовши до столу, налила собі випивку.

— Ти думаєш, що я тебе вб'ю? - тихо прошепотів чоловік мені на вухо, опинившись прямо за моєю спиною.

— Може і не вб'єш. Але захочеш точно. І може навіть спробуєш. - всміхнулася я різко повернувшись до нього.

— Чого б мені тебе вбивати? - він ніжно погладив мене по волоссю, міцно схопивши в районі потилиці і закинувши мою голову назад. Ніжно лизнув мою шию він додав. - Невже хочеш ще щось новеньке мені розповісти?

— Та знаєш ... нічого ... - відповіла я, прикривши очі від задоволення, але раптом відчула що він легенько вкусив мене за шию.

— Кірррра.. - чоловік хижо посміхався. - Тепер то я знаю коли ти мені брешеш. Рррррозповідай, за що мені тебе вбивати?

— Нуууу.. - я замружилась, а по тілу побігли мурашки. Від чоловіка переді мною віяло силою і я побоювалася його, навіть коли він не знав хто я. Нервово проковтнувши я зрозуміла що він мене не відпустить поки не відповім. - Пам'ятаєш у тебе була така красива яхта, синенька ...

— Її викрали і втопили найманці Золотого Кільця. - Джай на мить завмер, не вірячи своїм вухам. Я лише опустила очі і колупала носочком підлогу як дитина, що нашкодила. - Кірррра, ти ж незадовго після цього прийшла до мого загону і особисто допомагала мені знайти винних!

— Допомагала… - я несміливо підвела очі і знову опустила.

— А ти пам'ятаєш, що ми робили з винними? - Джай знову взяв мене за волосся і підняв моє обличчя, погрозливо загарчавши.

— Пам’ятаааааю. - нервово проковтнула я. - Але ж я не знала, що вона твоя! Мені просто була потрібна яхта, щоб відсвяткувати виконання замовлення! А для того, щоб купувати свою, не було ані часу, ані бажання!

— А як же сталося, що ти її втопила? - вкрадливо спитав Джай, хижо посміхаючись і дивлячись мені в очі.

— Нуууу ... - я знову спробувала опустити очі, але Джай тримав міцно, трохи смикнувши за волосся. - Ай! Я просто придивилась яхту побільше і покрасивше.

На мить здивований, чоловік несподівано розсміявся.

— Кіро, чорт забирай, як ти взагалі примудрилась дожити до свого віку?! - крізь сміх спитав він.

— Іноді сама дивуюся... – тихо пробурчала я. - Ну, якщо ти так весело сприйняв цю новину.. - я спробувала прослизнути, але мене знову сильно притиснули до столу.

— Не так швидко. Я бачив, як легко ти можеш вилетіти з п'ятого поверху і навіть з урвища скелі. Без свого костюма не така крута? - прошепотів він мені на вухо, нахабно посміхаючись.

Недовго думаючи, я зробила кілька швидких сильних ударів, від чого чоловік повалився на підлогу.

— Сучка.. - прохрипів він. - Зніми блок.

— Не думай, що я безпорадна, Джай. - сказала я, дивлячись на нього і потираючи шию. Від натискання на болючі точки він відчував зараз дикий біль, від якого звичайна людина волала б, а натиснувши на місце біля передпліччя я заблокувала йому можливість рухатися. - Ми, все-таки, не чужі один одному. Кому, як не тобі знати, якою силою я володію.

— Кіррррррррааа. - його очі наповнювалися полум'ям.

— Добре, добре. - я примирливо підняла вгору руки і підійшовши натиснула на точки розслаблення нервової системи.

Як тільки я це зробила Джай кинув мене на підлогу і навалився зверху, гарчачи мені в обличчя, а його тіло було на межі трансформації.

— Все-таки вбиватимеш? - з усмішкою і легким побоюванням запитала я.

— Кірррра.. За тисячу років ніхто не дратував мене так, як ТИ. - продовжував гарчати дивлячись мені в обличчя Джай.

— Знаєш, мені казали що в мене характер поганий. Аргх! - почала було я, але отримала сильний удар у живіт і захрипіла.