Частина 3. Каземати

Я застогнала і скривилася. Тіло все ломило і боліло, ніби по мені бульдозер проїхався. Відкривши одне око, потім друге, я побачила що знаходжуся у невеликій кімнаті без вікон і з одними металевими дверима у стіні із заґратованим віконцем. Очі в мене чудово бачать в темряві, тож я озирнулася. Груба дерев'яна підлога, кам'яні стіни і стеля, металеві двері.

— Що ж, інтер'єру ставлю 2 з 10. - прокоментувала я вголос, озирнувшись.

Я сиділа на холодній підлозі і мої руки та шия були прикуті до стіни на довгих ланцюгах.

— Комфорт 3 з 10. Бувало й гірше, але й найкращим готелем у світі це не назвеш. - знову прокоментувала я і потягла ланцюги. Вони трохи задзвеніли, але я помітила що кріплення в стіні бовтається, отже можна застосувати силу. Але для початку потрібно дізнатися, що тут відбувається. - Геееееей! - крикнула я у бік дверей, не чекаючи відповіді. - Ви мене тут згноїти намагаєтеся, чи все-таки почнете катувати?

З далекого кутка почувся тихий сміх. Придивившись, я помітила, що з стільця встав Джай і повільно попрямував до мене.

— О, тут є стілець! Піднімаю свою оцінку інтер'єру до 3 з 10. - глумливо підмітила я, на що чоловік тільки знову засміявся, але я помітила як у його очах горить яскравий червоний вогонь. - Хлопчику, та ти не обділений силою. - сказала я, підкресливши своє спостереження, і глузливо схилила голову набік, посміхнувшись.

— Кіро, ти впевнена, що зараз саме той час і місце, щоб відпускати жарти? - спитав він підійшовши впритул і оглянув мене з голови до ніг. - Жалюгідне видовище. І як я взяв тебе тоді в загін…

— Зніми ланцюги і я нагадаю, як я вклала тебе на спарингу! - засміялася я, думаючи як би мені звідси вибратися.

Чоловік присів навпроти, щоб мої очі опинилися на рівні його.

— Кому ти продала нашу базу? - запитав він дивлячись мені в очі.

— Що, отак одразу? Джаааай, а як же попередні пестощі? - я посміхнулась.

— Ммммм, Кіро, хочеш попередніх пестощів..? - він ніжно погладив мене по щоці, від чого я прикрила очі, замуркавши. - Будуть тобі пестощі. - сказав він і сильно вдарив мене по обличчю, від чого я впала на підлогу.

Сплюнувши кров, я сіла назад і облизнула губу, посміхнувшись.

— Ех, як же хочеться зіпсувати твоє миле, нахабне личко. - він знову погладив мене по щоці, на що я вкусила його за палець. - Ах ти ж сука! - він знову врізав мені, від чого я відлетіла убік, наскільки дозволяв ланцюг.

— Скажи, звідки в тебе медальйон. А я відповім про базу даних твоїх найманців. - спльовуючи відповіла я, подивившись на Джая.

— Хаха, крихітко, ти думаєш, що можеш ставити мені умови?! - він засміявся і підійшов до мене. - У нас з тобою повно часу і ти благатимеш мене убити тебе. - він хижо посміхався, дивлячись на мене.

— Повно часу, кажеш? – я хитро посміхнулася. - Ну це допоки твоїх людей не почали відловлювати та вбивати ті, кому я продала базу.

— Кому ти її продала? - загарчав на мене він, а вогонь у його очах спалахнув сильніше.

Я лише знизала плечима, спершись на стіну і хитро посміхалася.

— Подумай, як багато в тебе часу, аж поки вони не прийшли сюди і не вбили всіх вас. - продовжувала заманювати його я.

— Хто вони?! - він загарчав голосніше і сильно вдарив мене в живіт, через що я зігнулась і захрипіла.

— Чи багато часу в тебе є, щоб катувати мене? - продовжувала гнути свою лінію я, з хрипотою в голосі після удару. - Розкажи мені про медальйон, я все одно тут, у ланцюгах. Чого тобі коштує? - я кинула на нього погляд із легкою усмішкою. Потрібно ще трохи потерпіти, перш ніж я видам себе та покажу свою силу.

Джай відступив на крок і замислився. Так він стояв хвилин 5, після чого сказав:

— Це медальйон моєї сестри. Вона загинула у вогні багато років тому. – коротко відповів він. - Тепер ти.

Я підняла на нього здивований погляд. Ні. Неможливо.

— Де твій медальйон? - коротко спитала я, дивлячись на нього не моргаючи і не відповівши на його запитання.

Швидким рухом Джай метнувся до мене і притис мене за шию до стіни, піднявши над землею так, що ноги не торкалися підлоги.

— Кому ти продала базу? - загарчав він. - І звідки ти знаєш про медальйони?

— Та нікому я її не продала. - я зробила удар ногою йому в живіт і вирвалася із захоплення. - Що мені, робити нема чого..? Я ж не самовбивця.

Я впала на підлогу, відкашлюючись, а чоловік тільки стояв за кілька кроків від мене і дивився не кліпаючи.

— Ти ж розумієш, що в мене більше немає причин залишати тебе живою? - коротко спитав він, закочуючи рукави.

— Можеш, звичайно, спробувати мене вбити. - я всміхнулася. - Але тоді ти не дізнаєшся, кому належить другий медальйон.

— Не грайся зі мною, дитинко. – Джай хижо посміхнувся.

— Що ти, і в думках не було. – я закотила очі. - Скажи тільки, де ти знайшов медальйон сестри?

— На її могилі. – коротко відповів він.

— Брееешеш. - сказала я, встаючи і тримаючись за стінку. - Звідки він у тебе? - загарчала я.

— З чого б мені брехати? - з усмішкою спитав він. - Сама ж сказала, ти в ланцюгах і нікуди звідси не дінешся.

— З того, що я поховала маму на дні затоплених печер Йенардіна. - з вогнем в очах сказала я, зірвавши кайдани одним рухом.

Джай завмер і невідривно дивився на мене. Випрямивши спину, я більше не стала зупиняти регенерацію і моя розбита губа, як і інші рани, швидко затяглися.

— Ти не можеш бути живою. - схрестивши руки на грудях і з вогнем в очах дивився на мене Джай.

— Як скажеш, тоді я піду. - я попрямувала до дверей.

— Стояти! - гаркнув він і знову відкинув мене до стіни.

— Сука .. - прохрипіла я, потираючи плече, яким вдарилася об кам'яну стіну. - Ти з усіма дівчатами такий ніжний?.. Чи в мене якісь особливі привілеї?..

— Вгадала. - прогарчав він, повільно наближаючись.

— Хочеш силами помірятись? - з усмішкою відповіла я, намагаючись встати.