Частина 2. Зустріч в номері готелю

Я сиділа в номері готелю та розглядала фотографії на своєму лептопі. Обличчя на фотографіях були дуже знайомими. Звідки у Джая ці фото? Де він знайшов їх? Нащо вони йому? Запитання вились у моїй голові.

Діставши з кишені підвіску, я відкинулася на спинку крісла і почала розглядати її. Вона була з вібраніуму, так що збереглася без подряпин. Невеликий круглий жетончик, на якому був герб нашого роду, звисав на тонкому, але витонченому ланцюжку наче манив до себе, не даючи відвести погляду. Натиснувши на приховану кнопку жетончик відкрився і всередині була маленька фотографія молодої жінки з чоловіком та їхньою дитиною, схожа на фото на комп'ютері. На другій половині медальйону було гравірування “Ad patres”, яке означало, що людина, якій належав медальйон, вже мертва.

Тяжко зітхнувши я підняла волосся і розстебнула куртку, знявши з шиї прихований такий самий медальйон. Вони були ідентичними. Мій медальйон був зі мною скільки я себе пам'ятаю. Натиснувши на кнопку я відкрила його. Всередині було гравірування “Tempora mutantur, et nos mutamur in illis”. Часи змінюються і ми змінюємося разом із ними. Я посміхнулась. Це гравіювання змінюється в залежності від долі та історії власника медальйону.

З дня вилазки до Нічних Бестій минуло 4 місяці і я чудово знала що вони шукають мене, тому постійно була в дорозі. Приїхавши до Індії, я дозволила собі ненадовго розслабитися. Прикупивши деталі для спорядження я засіла у своєму номері, копаючись у візорі, ефесах, або просто дивлячись фільми на лептопі та розглядаючи фотографії родини.

Сидячи над черговим покращенням, я зробила перерву, купила квитки на літак до Норвегії і, поклавши медальйони на стіл біля комп'ютера, пішла збирати речі. Запакувавши зброю та костюми, я кинула рюкзак на плечі, взяла медальйони в руку і попрямувала до дверей, продовжуючи розглядати їх. Відчинивши двері я побачила тінь на підлозі переді мною і підняла очі на усміхненого та злого Джая.

• Це моє. - сказав він, вихопивши в мене медальйони і швидким рухом вколов щось у шию. - Що за.. Чому їх два?! - запитав він, але я вже не змогла відповісти йому підколкою, впавши на підлогу під дією транквілізатора.