Розділ 46

- Завтра з України до Мілану прилітають мої батьки та брат з дружиною, — Злата нервово стискала пальці, поки говорила про це Захарові. — Джулія вже встигла повідомити мою маму, що ми зустрічаємося. Тому вони знають…

- Чудово! Я буду радий з ними познайомитися, — сказав він щиро у відповідь, але, помітивши її занепокоєння, запитав: — Чому ти так нервуєш? Думаєш, я їм не сподобаюся?

- Як ти можеш не сподобатися… — Злата гірко всміхнулася, а потім відвела погляд. — Просто… після того, як я почала зустрічатися з Микитою та вийшла за нього заміж, моя сім'я перестала зі мною спілкуватися. Їм не сподобався мій вибір.

- Невже вони в тебе настільки суворі? – Захар насупився.

У відповідь Злата похитала головою, не знаючи, як пояснити.

- Я не знаю… Можливо… їм важко… розумієш, їм буде важко знову прийняти мій вибір.

  Захар ніжно обійняв її:

- Кицю, та не переживай ти так, — він легенько потягнув її до себе, вмощуючи на грудях, в цей час вони лежали в ліжку. — Повір, я зможу їх зачарувати. Вони будуть у захваті від мене. Все буде добре, я обіцяю.

Злата вдячно притулилася до нього. Його обійми завжди дарував їй відчуття спокою та безпеки. Його теплі долоні легенько пройшлися по її спині, змушуючи забути про всі хвилювання.

- А зараз ми будемо спати… ну, або… — його голос звучав звабливо, а очі спалахнули пристрастю.

Він торкнувся її губ у довгому поцілунку, який поступово став глибшим, жадібнішим. Його руки лагідно пестили її, обпікаючи пристрасним вогнем, даруючи відчуття сп'яніння та змушуючи серце битися швидше. Всі тривоги за мить розтанули, зникли сумніви, а ніч огорнула їх своїм оксамитом, наповнюючи кімнату теплом кохання…

Наступного дня рідні Злати прибули до Мілану пізно ввечері. Вони зупинилися у просторому будинку Джулії та Леонардо. А Злата та Захар мали приїхати зранку. Мама Злати, Дарина Йосипівна, вмостилася у вітальні поруч з Джулією, і вони ніяк не могли наговоритися. Їхній сміх лунав по всьому будинку, і складалося враження, що ці дві давні подруги не бачилися цілу вічність. Вони безперестанку згадували минулі часи, ділилися новинами та обговорювали плани на найближчі дні. Тим часом батько, Василь Романович, стояв із серйозним виглядом перед Леонардо й уважно розглядав його загіпсовану ногу.

- Та як саме це трапилося?  Чому все-таки катер вибухнув? — поцікавився він, склавши руки на грудях.

- Не поспішай із запитаннями. Станови їх по черзі. Повір,  все тобі розповім, у найменших дрібницях, — спокійно відповів Леонардо, зручніше вмощуючись на дивані. — Завтра вже знімуть гіпс, і я нарешті зможу стати на дві ноги. Якраз вчасно, бо цими днями скільки подій передбачається…

- Головне, щоб у тебе правильно кіски зрослися, — похитав головою Василь Романович. — Хоча… по тобі не скажеш, що ти сильно переймаєшся.

Леонардо лише злегка всміхнувся, зберігаючи свій звичний спокій.

А от брат Злати, Ігор та його дружина Ліна були у справжньому захваті від місцевих краєвидів. Вони вийшли на терасу і не могли намилуватися величним видом вечірнього Мілану.

- Боже, яка краса! — захоплено вигукнула Ліна, стискаючи руку чоловіка. — Це ж неймовірно!

- Так. Зізнаюся тобі, я ніби зачарований Міланом, — відповів Ігор, обіймаючи її за плечі. — Тут усе виглядає як із фільмів про Італію.

- Нам пощастило зупинитися саме у цьому будинку, — усміхнулася Ліна.

Ігор знову кивнув та додав:

- Але найбільше мені все ж цікаво побачити, хто такий цей Захар. Кого на цей раз покохала моя сестричка. Вона напевне там дуже переживає і можливо навіть боїться зустрічі з нами, відтягує момент. Та я її розумію, після усіх минулих подій… мені ще й досі соромно за свою поведінку перед нею. Та я повинен знати, який цей Захар, що він із себе представляє.

Ліна засміялася, легенько вдаривши його по плечу:

- Тільки не влаштовуй йому допит любий! Пам'ятай, що Злата кохає його, а він її.

Ігор лише загадково посміхнувся, спостерігаючи, як загоряються ще більше й більше вогнів по нічному місту. Вже завтра вони нарешті познайомляться із Захаром й Ігор був певен, що це буде цікава зустріч...

І ось… зранку наступного дня Захар і Злата приїхали до будинку Джулії та Леонардо. Злата помітно нервувала, адже це було не тільки важливо, а й зворушливо знайомити свою сім'ю зі своїм обранцем. Та глянувши на Захара, вона заспокоїлася. Він навпаки виглядав упевнено, як завжди: стильний костюм, легка усмішка і проникливий погляд, у якому читалася щира зацікавленість.

Вони піднялися сходами до будинку, і як тільки двері відчинилися, на порозі з’явилася її мама, Дарина Йосипівна. Вона обійняла міцно доньку, одночасно оцінюючи поглядаючи на Захара.

- Добрий ранок, — тепло привітався Захар, простягаючи їй величезний букет кремових троянд. — Це для вас.

Жінка з приємним подивом прийняла квіти, вдихнувши їх ніжний аромат.

- Дякую, які гарні квіти! — усміхнулася вона. — Ми на вас чекали...

У вітальні панувала тепла, але злегка напружена атмосфера. Леонардо, сидів у кріслі, Джулія стояла біля нього. Вони на диво виглядали спокійно, бо були впевнені, що їхній племінник покорить серця всіх присутніх своїм виглядом, харизмою, мужністю. Ігор із Ліною стояли біля каміна згораючи у нетерпінні нарешті побачити Злату та Захара. А Василь Романович вже підійшов до дверей в які якраз зайшли Захар, Злата, а за ними Дарина Йосипівна з букетом у руках та усмішкою на вустах.

- Захар. Радий знайомству, — Захар потиснув руку Василю Романовичу. Його погляд був відкритим і впевненим, що одразу справило хороше враження на батька Злати.

- Василь Романович, теж радий знайомству, — відрекомендувався чоловік взаємно, уважно розглядаючи того, кого обрала його донька. — А ти, я бачу, людина серйозна.

- Стараюся бути таким, коли справа стосується важливих речей, — відповів Захар з легкою усмішкою.

Раптом Ігор, який уважно придивлявся до нього, вигукнув схопився за голову забувши про всі правила етикету.