Розділ 45

- Ця дівчина — злодійка, аферистка! Вона не є авторкою цієї колекції! — голосно завила Джулія присутнім, вказуючи на Аліче. — Справжня авторка цих ескізів зараз стоїть поруч зі мною! Це Злата!

Зала завмерла. Члени журі переглянулися між собою, намагаючись осмислити несподіване звинувачення. Дехто підняв брови, дехто схрестив руки на грудях, явно розгубився.

- Ні! Ці ескізи мої! — в голосі Аліче бриніла впевненість. – Я справжня авторка.

- Ні! Ці ескізи мої! — твердо повторила Злата з іскрами обурення, відчуваючи, як усередині підіймається хвиля рішучості. Вона не дозволить, щоб її працю привласнили!

- Пропоную перш за все заспокоїтися, — нарешті подав голос голова журі, підводячись зі свого місця. — Є чудовий спосіб з’ясувати правду. Винесіть у залу мольберти та чисті аркуші. Якщо ви обидві претендуєте на авторство, тоді зараз, перед усіма, створіть ескіз у тому ж стилі, що й представлені роботи.

В залі почали перешіптуватися, киваючи головами. Всі чекали. І вже через кілька хвилин асистент приніс мольберти і великі аркуші паперу. Встановив все це в центрі зали.

- Починайте! — пролунала команда.

Аліче взяла олівець, але її рука тремтіла. Злата ж, зробивши глибокий вдих та впевнено провела першу лінію. Запанувала задушлива тиша, кожен присутній уважно спостерігав за тим, що відбуватиметься далі…

А далі… Злата рішуче водила олівцем по білому аркушу, відтворюючи знайомі лінії весільної сукні. Її рухи були точними, впевненими, кожен штрих наближав її до розкриття правди. Контури плавно перетворювалися на витончене мереживо, а за допомогою легких штрихів з'являлася об’ємність.

Натомість Аліче ж стояла, стискаючи олівець так сильно, що суглоби її пальців побіліли. Вона намагалася повторити хоча б щось, але лінії виходили кривими, беззмістовними. Рука тремтіла, а краплі поту скочувалися по її скронях. Всі присутні бачили і розуміли, що Аліче не вміє малювати. Хвилини здавалися вічністю та раптом Аліче зірвалася. Очі її блищали від злості, а губи стиснулися у тонку лінію. Вона різко вдарила по мольберту, штовхнувши його вперед. Дерев’яна конструкція з грохотом впала, папір злетів на підлогу, а олівці розлетілися в різні боки.

- Це не чесно! —  вигукнула вона, її голос зірвався на істеричну ноту.

Журі здивовано переглянулося. Ніхто не очікував такого вибуху емоцій.

- Аліче, заспокойтесь… — звернувся до неї ведучий, але вона вже стрімко розвернулася на підборах і вибігла із зали, грюкнувши дверима.

Мить мовчання, а потім по залі прокотилися здивовані вигуки:

- Тепер все зрозуміло…

- Оце так скандал…

- Виходить, ця Злата — справжня авторка, справжній талант…

Члени журі уважно подивилися на Злату, яка стояла біля мольберта, все ще тримаючи в руках олівець. Її очі палали вогнем перемоги, а губи тремтіли від хвилювання. Вона відстояла своє. Захар вже не витримав і  підійшов до коханої та обійняв її, міцно.

-- Ти перемогла,- сказав він їй із гордістю.

-- Здається так,- відповіла Злата, яка нарешті дозволила собі видихнути з полегшенням.

Джулія, яка теж підійшла до Злати сяяла, мов сонце, її очі блищали від радості.

- Я ж казала! — вкотре повторила вона, вже не стримуючи тріумфу. — Я знала, що правда переможе!

Зала знову наповнилася голосами. Члени журі обговорювали побачене між собою, приймаючи рішення. І ось нарешті голова журі підвівся й упевнено кивнув.

- Сеньйори та сеньйорити, думаю, тепер у всіх немає сумнівів, хто є справжнім автором цієї колекції, — його голос звучав урочисто. — Офіційно заявляю: Злата — переможниця!

Почулися оплески. Серце Злати шалено калатало, а перед очима все пливло від радісних емоцій. Вона озирнулася на Захара, який відкрито усміхався пишаючися нею.

- Ти заслужила це, — впевнено сказав він.

Злата усміхнулася йому  у відповідь крізь сльози щастя. Вона нарешті довела всім — і собі також — що її талант беззаперечний.

Згодом директор «Будинку моди», елегантний чоловік у дорогому костюмі, запросив Злату та Джулію до свого простого, але вишуканого кабінету. Де на його робочому столі лежала вражаюча купа альбомів з ескізами та матеріалами. Він сів у своє велике шкіряне крісло і жестом запросив дівчат сісти навпроти.

- Сеньйорито Злато, — він усміхнувся, схрестивши пальці. — Ви вразили нас своїм талантом. Ваша колекція унікальна, вона заслуговує на те, щоб її побачив увесь світ.

Злата затамувала подих, відчуваючи, як хвилювання знову наростає.

- Ми прийняли рішення, — продовжив директор. — «Будинок моди» візьме на себе організацію великого показу колекції весільних суконь за вашими ескізами. Ми також готові сприяти просуванню цієї колекції на міжнародному рівні.

- Це… неймовірно… —  Злата широко розплющила очі. Це було навіть більше, ніж вона могла мріяти.

Джулія схвильовано стиснула її руку, підтримуючи, а директор тим часом перегорнув якісь документи на столі.

- До речі, — він звів погляд на Джулію, — ми дізналися, що ви є власницею успішного ательє.

Джулія гордо підняла підборіддя.

- Так, це правда.

- Тоді у нас для вас ще одна пропозиція, — чоловік злегка нахилився вперед. — Ми б хотіли, щоб саме ваше ательє займалося пошиттям весільних суконь. Я впевнений, що ваш досвід і майстерність дозволять втілити ці ескізи в реальність на найвищому рівні.

Джулія на мить втратила дар мови, але потім її обличчя розцвіло в широкій усмішці.

- Це величезна честь для мене співпрацювати з вашим «Будинком моди»! Я з радістю приймаю вашу пропозицію!

Директор кивнув, задоволений їхньою реакцією.

- Тоді вітаю вас обох.  Укладемо угоду і ми разом створимо щось справді грандіозне.

І ось… подальші дні проходили у пошитті весільних суконь в ательє Джулії, де панувала атмосфера творчого натхнення та метушні. Майстерня прямо переповнювалася дзижчанням швейних машин, шелестом тканин і голосами майстринь, які обговорювали деталі пошиття суконь.