Розділ 44

Захар, всупереч на прохання Злати не втручатися в її справи, не міг залишатися осторонь і нічого не робити. Тим більше, що він гостро відчував свою провину перед нею. Адже саме через його колишню коханку Злата зіткнулася з такими проблемами. Він ще неодноразово намагався додзвонитися до Аліче з іншого телефону, але марно. Отож вирішив поїхати до неї додому, але вдома її теж не було. Тоді Захар став чекати Аліче біля під’їзду — рано чи пізно вона все одно мала повернутися. І незабаром вона прийшла.

- А я знала, що ти прибіжиш, — задоволено промовила Аліче, ніби й чекала на нього. — Ну що ж, заходь.

Захар мовчки увійшов до її квартири. З'ясовувати стосунки на вулиці він не мав наміру, тим більше тепер, коли знову став публічною людиною. Скандали на сторінках преси були йому зовсім не потрібні. Грюкнувши дверима, Захар різко розвернув Аліче до себе обличчям, схопив за плечі й притиснув до стіни.

- Ти негайно віддаси мені альбом з ескізами, які викрала у Злати, — крикнув він, дивлячись їй у вічі. — Як ти взагалі могла до такого опуститися? Я був кращої думки про тебе.

- Я нічого не крала, — відразу заперечила Аліче, задоволено всміхаючись. — І відпусти мене. Ти б краще, ніж злитися, проявив ніжність. Пам’ятаєш, як нам було добре разом?

- Пам’ятаю, але все це в минулому, — він прибрав руки. — Аліче, будь ласка, з'ясуємо все по-хорошому. Поверни альбом. Я знаю, що це ти його викрала.

- Можливо… Проходь, а то стоїмо тут у коридорі. Якось незручно ось так такі серйозні розмови вести…

- Не задурюй мені голову, — Захар почав заводитися. — Назви свою ціну. Я заплачу стільки, скільки попросиш.

- А справа зовсім не в грошах! — крикнула Аліче, образившись. — Я тебе кохаю і хочу, щоб ти кохав мене взаємно!

- Аліче, не починай знову, — Захар наблизився до неї. — Колись нам було добре разом, колись ти мені була небайдужа, але це в минулому. Зараз я кохаю Злату. А ми можемо залишитися друзями.

- А я не хочу дружби! Я хочу кохання, хочу бути з тобою! — Аліче не погодилася й кинулася його обіймати.

- Припини, — він звільнився з її обіймів. — Ти гарна дівчина, вмієш подобатися чоловікам. Он мій друг навіть у мене твій номер телефону просив. Дзаніно, пам’ятаєш? На автодромі… — Захар намагався переконати її, змусити повернути альбом.

- Мені інші не потрібні, я хочу тільки тебе, — Аліче знову потягнулася, щоб його обійняти, але раптом передумала. В її голосі з’явилися тверді нотки: — Якщо хочеш, щоб я повернула альбом, ти повинен відмовитися від Злати і бути зі мною. То що скажеш? Що обираєш?

- Не смій ставити мені умови! — Захар уже не стримався й кинувся усе перекидати у кімнаті, сподіваючись знайти альбом з ескізами. Але сміх Аліче змусив його зупинитися.

- Дарма ти так, бо його тут немає, — зухвало мовила вона. — Я не настільки дурна, як ти думаєш. Ти заспокойся, подумай і зроби правильний вибір.

 І раптом Аліче почала роздягатися.

- Невже ти не хочеш мене? — її голос став м’яким, спокусливим. — Ти ж так любив пестити мої груди…

- Аліче, ти жалюгідна. Невже ти не розумієш, що я тебе не кохаю?

Але вона ніби не чула продовжуючи знімати з себе весь одяг і тепер стояла перед ним зовсім гола. Захар дивився на неї холодним, відстороненим поглядом. Її червоні губи шепотіли спокусою, а очі мерехтіли тріумфом, упевненістю в перемозі. Вона знала, наскільки цей альбом важливий для нього. Для Злати. Для їхнього спільного майбутнього. І все ж…

- Не вийде, Аліче, – голос Захара був твердий, хоч у глибині душі вирувала буря. – Я не продаю себе.

Аліче підійшла ближче та торкнулася його плеча своїми тонкими пальцями.

- Це не продаж, а взаємовигідна угода, – не здавалася вона, – ти отримуєш альбом, я отримую тебе. Хоча б на одну ніч.

- Ти справді думаєш, що я здатен на це? - його скроні пульсували від стриманої злості.

Натомість Аліче знизала плечима:

- Чоловіки готові на багато речей заради своїх жінок. Кохай мене  і я поверну альбом…

Захар провів рукою по обличчю, намагаючись приборкати внутрішній гнів.

- Але не я.,-  він відійшов від неї та підняв з підлоги одяг, дав її у руки. - Я кохаю Злату,- після цього вийшов з квартири відчуваючи розчарування і поразку.

Він не міг і не хотів зраджувати Златі. Відтепер Злата була єдиною жінкою в його житті. Він кохав тільки її і хотів бути лише з нею. Навіть якщо ціна його відмови – кар’єра Злати. Навіть якщо ризик був надто великим. Він все одно не міг переступити через себе…

Наступні дні Захар ходив сам не свій, спостерігаючи, як сумує Злата. Він думав, що міг би їй допомогти, але не зробив цього, не пішов проти своїх принципів. А чи пробачила б Злата йому зраду, якби він погодився на пропозицію своєї колишньої? І, щоб вона відповіла, якби він зізнався, що їздив до Аліче і що дійсно вона вкрала ескізи? Йому було важко приховувати від Злати правду, адже відвертість у стосунках мала для нього неабияке значення. Він і сам, мабуть, не пробачив би, якби дізнався, що вона щось від нього приховує.

І тому після сніданку з Джулією та Леонардо, він вирішив зізнатися Златі у всьому, розповісти, що їздив до Аліче і мав з нею розмову. Захар відчував, що сварки зі Златою не уникнути, адже вона просила його не втручатися. Можливо, обурившись, Злата навіть не захоче більше з ним зустрічатися. Але він хотів, щоб вона зрозуміла його прагнення допомогти їй. Хотів, щоб вона знала, як сильно він її кохає, і що ніколи не зрадить. Розповісти про те, що він мріє одружитися з нею, створити сім’ю і бути разом назавжди.

- Вже за тиждень мені мають зняти гіпс, — з помітним піднесенням сказав Леонардо. — А ви чого всі такі сумні? Досі жодних новин?

- Немає… — Джулія відпила кави. — Після сніданку, коли поїдемо до ательє, я зателефоную Антоніо. Може, йому все ж таки вдалося щось дізнатися.

- Якщо нічого не вийде, я готова прийняти все як є, — Злата сумно відкусила круасан. — Можливо, з часом працюватиму над новою…