Розділ 40

Вони вийшли з салону автомобіля, і Захар узяв Злату за руку.

- А зараз ми піднімемося на дах цього будинку. Ти побачиш неймовірний краєвид на вечірній Мілан.

 - Я ще ніколи не бачила Мілан з висоти пташиного польоту, — усміхнулася вона, відчуваючи, як серце стискається від приємного хвилювання. Їй подобалося, що сьогодні він робить усе для неї.

Вони піднялися ліфтом на верхній поверх. Захар поки що не зізнавався, що його квартира теж знаходиться у цьому ж будинку — на п’ятому поверсі. Про це він розповість пізніше. А зараз важливим було зовсім інше.

Він відчинив двері, й вони ступили на дах. Перед очима відкрилася чарівна панорама вечірнього міста: безкраю мерехтливі вогні, які освітлювали контури будівель, що губилися вдалині, а по дорогах тягнулися стрічки автомобільних фар — червоних і білих, мов вогняні ріки, що текли нескінченним потоком у ніч. А небо було всіяне міріадами зірок, які сяяли так близько, що здавалося — простягни руку, і торкнешся їх. Та найбільше враження на неї справило те, що чекало просто перед ними.

У центральній частині даху, під світлом свічок, які були розставлені навколо, був розміщений невеликий столик, укритий білосніжною скатертиною. На якому красувався букет ніжно-рожевих троянд. Поряд на них чекав музикант у темному елегантному костюмі. У його руках була скрипка, і щойно Захар та Злата наблизилися, він заграв романтичну мелодію, додаючи вечору ще більшої чарівності. А ближче біля столу стояв офіціант у бездоганно білій сорочці. Він з легким поклоном запропонував їм сісти за столик, простягнув їм келихи з охолодженим білим вином та поставив срібні таці  з вишуканими стравами — ароматна паста з трюфелями та витончений салат із морепродуктів.

- Ти мене приємно вразив, — зачаровано вимовила Злата, оглядаючи все навколо.

- Я радий чути, що мені вдалося тебе вразити,- Захар підняв келих із вином. - За цей вечір.

Він, торкнувся  її келиха своїм. Вино було прохолодним, із тонким фруктовим ароматом. Злата зробила ковток, відчуваючи цей приємний смак. А він із задоволенням спостерігав за нею, любуючись її вродою.

- Ти така гарна,- не стримався він від компліменту.

- Дякую,- вона трохи смутилася, а потім спробувала страви, насолоджуючись кожним шматочком. - Це неймовірно смачно. Італійська кухня мене повністю покорила…

- Тільки кухня? -  з ледь помітним натяком запитав Захар трохи нахилившись до неї.

- І ти теж,- ще сильніше смутилася вона. - І музика гарна…

Вони разом прислухалися до мелодії, яку виконував скрипаль. Вона була ніжною, чуттєвою, сповненою якоїсь тонкої меланхолії та пристрасті водночас.

- Що це за мелодія, ти знаєш? — поцікавилася Злата.

Захар на мить заплющив очі, ніби ще глибше вдихаючи музику, що линула у повітрі.

- Це «Caruso», — відповів він розплющивши очі. — Пісня, сповнена болю і любові. Вона про чоловіка, який стоїть на березі, дивиться на свою кохану й розуміє, що їм судилася розлука... Але він усе ще любить її всім серцем. Є в цій музиці щось таке… що торкається душі й залишає слід.

Злата затамувала подих. Їй здавалося, що вона відчула, як мелодія заворожує, викликає емоції суму і ніжності водночас. Їхні погляди зустрілися… Захар ще мить дивився на неї, а потім повільно поставив свій келих на стіл, підвівся й простягнув Златі руку.

- Потанцюємо, — запропонував він, його голос був тихим, але в ньому звучала ледь вловима хрипкість, що видавала хвилювання.

- Залюбки - її губи розтяглися в усмішці.

Вона легенько вклала свою долоню в його руку, і він допоміг їй підвестися. Його дотик був ніжним, той який викликав легке тремтіння. Він впевнено іншою рукою обхопив її талію, притягуючи до себе. І в цей момент її серце ніби стиснулося. Скрипаль, відчуваючи момент, змінив темп мелодії, і тепер ніжні, тужливі ноти «Caruso» стали ще більше глибокими, пронизливими.

Вони рухалися в повільному ритмі музики. Він вів її в танці так легко, ніби вони давно звикли рухатися разом. Злата відчувала його дихання біля своєї скроні, відчувала, як його пальці ледь помітно ковзають по її спині, змушуючи шкіру покритися мурашками. Вона заплющила очі, дозволяючи собі розчинитися в цій миті — у музиці, у теплоті його тіла. Захар ледь нахилившись до її вуха пошепки сказав:

- Ти навіть не уявляєш, як довго я мріяв про це побачення, — його голос таким приємним, оксамитовим.

Від цих слів її пальці мимоволі стиснули його руку. Вона повільно підняла очі і їхні погляди зустрілися, І в цьому погляді було все — тепло, бажання, відчуття, що час навколо них зупинився.

І навіть, коли музика затихла, вони все ще залишалися стояти кілька хвилин в обіймах одне одного, ніби не бажаючи порушувати чарівність цього моменту.

- Повернемося до столу, — вимовив, його голос все ще зберігав той особливий оксамитовий відтінок, яким він говорив лише з нею.

Вони знову сіли за стіл, і офіціант миттєво подав десерт — тирамісу у формі серця з ароматом кави та ванілі.

- Цей десерт такий романтичний, як і сам вечір,- усміхнулася Злата.

- Сьогодні особливий вечір, — відповів Захар, набравши на ложечку шматочок ніжного тирамісу і, не відводячи від Злати погляду, повільно підніс його до її губ. - Спробуй.

Злата трохи розгубилася, злегка зніяковівши, але не відмовилася -  нахилилася над столом дозволяючи йому пригостити себе солодким шматочок.

- Солодко? — запитав він, і хоча мав на увазі десерт, Злата відчула, що його слова несуть зовсім інший підтекст.

Вона повільно проковтнула, дозволяючи цьому моменту затриматися між ними, а тоді відповіла:

- Дуже…

Захар усміхнувся і, не поспішаючи, провів пальцем біля куточка її губ, ніби витираючи уявну крихту. Його дотик змусив її серце затріпотіти, і в цю мить здавалось, що весь світ звузився до погляду між ними.

- Я хочу тобі дещо подарувати,- сказав він раптом із помітним хвилюванням і дістав із кишені коробочку червоного кольору та відкрив її.