Розділ 38

- Я прийшла тебе привітати з перемогою, - Аліче підійшла до Захара та простягнула йому букет квітів. - Я вірила у те, що ти переможеш. Ти найкращий, і я тебе кохаю.

Аліче зробила ще крок назустріч і хотіла обійняти Захара, але той відступився, створюючи між ними відстань. У його очах з'явилося напруження, а в голосі - стримана холодність.

- Аліче, дякую за привітання, але не варто було приходити, - він намагався підібрати правильні слова, аби не завдати їй зайвого болю. - Ми, здається, з тобою все з'ясували. Нам було добре разом, але я тебе не кохаю.

Очі Аліче спалахнули болем і гнівом одночасно. Вона міцніше стисла квіти, ніби це могло допомогти втримати її почуття в рівновазі.

- Ти кохаєш її… ту… - її голос затремтів, але швидко набув обурених ноток. - А я кохаю тебе! Хочу бути з тобою…

- Аліче, ми дорослі люди…

- Захаре, це було просто неймовірно! - раптом в розмову увірвався Дзаніно, який ще ніяки не міг вгамувати свої емоції після перемоги. Він обійняв Захара вже втретє, але зненацька завмер, широко розплющивши очі, коли побачив Аліче. - Оце так красуня…

Він окинув дівчину оцінювальним поглядом і радісно всміхнувся, запустивши руку у своє скуйовджене волосся.

- Я Дзаніно, головний механік, один з найкращих у цій справі, - він підморгнув їй, не приховуючи захоплення. - І, мабуть, найщасливіший чоловік сьогодні, бо маю честь познайомитися з такою прекрасною сеньйоритою.

Захар усе зрозумів і, всупереч очікуванням, відчув полегшення. Він розумів, що Дзаніно по своєму вміє зачарувати жінок, і якщо Аліче знайде новий інтерес, можливо, нарешті відпустить його. Та вона, здається, нікого не чула. Її погляд був спрямований тільки на Захара, її серце калатало, а губи ледь тремтіли від напруги.

- Я не прийшла знайомитися, - різко відповіла вона, так і не глянувши на Дзаніно. - Я прийшла поговорити із Захаром.

Дзаніно театрально зітхнув і розвів руками.

- Мабуть, ще не час. Буду чекати своєї зіркової години,- пожартував він.- Та я готовий чекати, бо здається я закохався з першого погляду.

Захар злегка всміхнувся, спостерігаючи то за ним, то за Аліче, яка стисла губи, намагаючись зберегти свою непохитність.

- Дзаніно, потім, а зараз залиш нас - наполіг Захар. - Йди святкуй нашу перемогу.

Дзаніно віддав честь і, ще раз підморгнувши Аліче, пішов. А вона залишилася стояти, напружено вдивляючись у Захара, ніби все ще сподіваючись почути від нього інші слова.

-  Аліче, ти гарна дівчина. Умієш подобатися чоловікам, — сказав Захар, дивлячись на неї з надією, що вона зрозуміє його і, нарешті, дасть йому спокій. — Ти обов’язково зустрінеш того, хто тебе покохає. До речі, Дзаніно — хороший хлопець...

- Ненавиджу тебе і ту… Ви ще пошкодуєте! — Аліче щосили жбурнула в нього букет квітів, розвернулася і швидко пішла до виходу.

Захар ще кілька секунд стояв на місці, ніби даючи собі час відігнати гіркі думки. Він глибоко вдихнув та перевів погляд на трибуни, де лунали радісні вигуки. Автодром жив своїм життям — уболівальники вітали переможців, команди святкували успіхи, і він розумів, що не має права дозволяти особистим переживанням затьмарити цей момент. Зібравшись із думками, Захар розправив плечі і впевненим кроком повернувся до своїх колег та шанувальників, приймаючи вітання. Його усмішка стала ширшою, а в очах з’явився знайомий азарт.

 До нього знову підійшов Дзаніно, і запитав:

-  Слухай, Захаре, а можеш дати мені номер…

- Її звати Аліче.

 - Аоіче…, яке чарівне ім'я. Аліче така емоційна, така… така…, — Дзаніно, аж сяяв від збудження. – Ніколи такої краси раніше не зустрічав.

- Але насамперед хочу тебе попередити, - почав було Захар,-  якщо тобі подобається грати з вогнем, то без проблем ти отримаєш від мене її номер телефону. Але знай ця дівчина занадто нав'язлива. Тому не кажи потім, що я тебе не попереджав.

 - А мені подобається, коли дівчата ніяк не можуть від мене відстати. Тому Аоіче саме та, на яку я чекав усе своє життя,- Дзаніно розсміявся і Захар разом з ним. Напруга, яка ще хвилину тому нависала над ним, остаточно розчинилася в атмосфері свята.

Святкування перемоги Захара та його команди продовжилося у стильному барі неподалік від автодрому. Заклад був заповнений веселими голосами відвідувачів, дзвоном келихів і музикою, яка лише підсилювала атмосферу тріумфу. Команда зібралася за великим столом, обговорюючи перегони, жартуючи й підносячи тости за переможця.

Захар сидів у центрі уваги, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, з посмішкою слухаючи розмови. Поруч із ним сиділа Злата — її очі світилися від радості, вона разом з іншими ділилася враженнями, але час від часу кидала на Захара особливий погляд, повний розуміння та захоплення.

Дзаніно, піднявши свій келих, голосно промовив:

- Ну що ж, друзі, за перемогу нашого чемпіона! За блискучі перегони і за те, щоб він був не лише швидкий на трасі, а й умів цінувати гарних жінок!

Усі засміялися, а Захар, похитавши головою, відповів з іронічною усмішкою:

-  Дзаніно, не забалакуйся.

- Ха! А хіба я не маю рацію? — Дзаніно зробив ковток.

Святкування тривало, але Захар відчув, що вже достатньо насолодився цією вечіркою. Він нахилився ближче до Злати і тихо сказав:

- Ходімо.

Вона зрозуміла його без слів і легенько кивнула. Захар піднявся, змусивши присутніх привернути до себе увагу.

- Друзі, дякую вам за все. Продовжуйте святкування, але без нас! Ми зі Златою поїдемо.

- Ого, — протягнув хтось, — мабуть, не дочекаєтеся, коли залишитесь на одинці?

- Це вже не наша справа, — з усмішкою замість Захар відповів Лука підморгнувши тому, щоб ті йшли.

Їх не стали затримувати, лише почулося ще кілька жартівливих вигуків, а потім усі повернулися до своїх розмов. Захар і Злата покинули галасливий бар. Вони підійшли  до його машини, відчуваючи, як віддаляються шум і суєта, а натомість з’являється інша атмосфера — більш тиха, особиста, наповнена лише ними двома.