Розділ 37

Ще задовго до старту трибуни автодрому Монци почали заповнюватися глядачами. Люди прибували цілими родинами, компаніями друзів, з прапорами, транспарантами та шаленою енергією в очах. Хтось одягнув футболки з емблемами улюблених команд, дехто розмахував прапорами, а найбільш віддані фанати тримали плакати з іменами гонщиків.

Гул наростав з кожною хвилиною. Ревіння двигунів ще не заповнило простір, але гомін на трибунах уже створював особливу атмосферу — ту, що передувала видовищу. Глядачі обговорювали майбутні перегони, робили ставки, сперечалися про можливих фаворитів. А дехто просто насолоджувався моментом, знаючи, що зовсім скоро асфальт траси розжариться від швидкості, а повітря наповниться запахом  розпаленої гуми та бензину.

А в цей час серед команд автогонщиків панувала повна зосередженість. Механіки фінально перевіряли боліди, востаннє вимірювали тиск у шинах, рівень пального, стабільність аеродинаміки налаштовуючи все до ідеалу. Захар стояв біля свого боліда, стискаючи в руках шолом. Його серце билося рівно, майже спокійно, але десь у глибині зароджувалася та сама знайома ейфорія — передчуття боротьби. Він вдихнув глибоко, вдивляючись у пряму старт-фініш, ніби вже бачив, як через кілька хвилин вона стане ареною битви за кожну тисячну секунди.

- Як почуваєшся? — запитав його Лука, підходячи ближче.

Захар ледь усміхнувся.

- Як завжди перед перегонами. Відчуваю, як адреналін прямо закипає в крові.

Лука поплескав Захара по плечу в знак підтримки. Його команда довіряла йому, вони вірили — коли погасне стартове світло, він Захар зробить усе, щоб вибратися у лідери. А гул трибун наростав щохвилини... Захар обвів трибуну очима, ловлячи погляди незнайомих людей, чиї обличчя були сповнені азарту та очікування. Проте серед цього людського моря він шукав її одну - Злату.

Вона стояла ближче до огорожі, серед фанатів його команди, і виглядала так, ніби була частиною цього світу з самого початку. Її волосся розвівалося на вітрі, а в очах горів вогник захоплення. Вона прийшла підтримати його, бути поруч. Йому це було безмежно приємно. Від цього усвідомлення десь у грудях потепліло, наче вся напруга перед перегонами трохи відступила. Він знав, що для неї це не просто перегони. Вона відтепер розуміла його, знала, що автоспорт — це його життя, його стихія. І зараз вона була тут, поряд, нехай і по той бік бар'єра, але її присутність все одно відчувалася так само сильно, якби вона стояла просто поруч.

Злата раптом зустріла його погляд і, ніби відчувши, що він дивиться, щиро усміхнулася. Тепла, світла усмішка, яка могла розігнати будь-які сумніви. Її очі сяяли гордістю, захопленням і вірою в нього. Вона підняла руку й помахала йому, ніби даючи зрозуміти: «Я тут, я з тобою». Її підтримка була для нього важливіша, ніж будь-які гасла на трибунах, ніж сотні вигуків фанатів. Тому що вона бачила у ньому не тільки гонщика. Вона бачила у ньому Захара, того чоловіка, який її кохав і якого вона кохала взаємно. І це значило більше, ніж будь-який трофей. Він ледь кивнув їй, усміхнувся у відповідь, міцніше стискаючи в руках шолом. У цей момент він відчув справжній спокій.

Гул трибун набирав обертів, немов хвиля, що ось-ось накриє все навколо. Напруга у повітрі була майже відчутною — усі чекали головного моменту. І ось… гонщики один за одним почали сідати до своїх болідів. Захар теж сів до кабіни  свого боліда та пристебнув ремені безпеки. Опустив візор шолома, відрізаючи себе від усього зайвого — тепер існували лише дорога, швидкість і його інстинкти.

Механіки востаннє схилилися над болідами, закрили капоти і, отримавши сигнал, швидко відійшли за межі стартової зони. Один за одним боліди почали виїжджали з боксів, займаючи свої місця на решітці. Захар плавно вивів свою машину на стартову позицію, відчуваючи, як двигун тремтить під ним, ніби дикий звір, що нетерпляче чекає команди до ривка.

І ось… з гучномовців пролунав фінальний зворотний відлік.  П’ять… Чотири… Три…

На трибунах уже ніхто не сидів. Усі глядачі стояли, затамувавши подих, спрямовуючи погляди на стартову лінію. Хтось підняв плакати високо над головою, хтось нервово кусав губи, а хтось просто не міг приховати захоплення, знаючи, що зараз почнеться справжній шторм на трасі. Два… Один…

Червоні вогні запалилися… І за секунду згасли.

Рев двигунів розітнув повітря, наче удар грому. Боліди різко зірвалися з місця, залишаючи за собою клуби диму. Захар натиснув на газ, відчуваючи, як машина буквально вилетіла вперед. Його серце билося рівно, руки міцно стискали кермо — він був у своїй стихії. Перші секунди перегонів стали справжньою битвою за позиції. Пілоти притискали боліди один до одного, борючись за кожен сантиметр асфальту.

А на трибунах прямо вибухали бурі емоцій. Глядачі кричали, розмахували прапорами, коментували кожен маневр, забуваючи про все, окрім видовища перед собою. А Захар бачив тільки трасу, тільки суперників попереду. Його кров ніби почала кипіти, його розум працював на межі швидкості. Він знав, що ці перегони будуть жорсткими. Але саме заради таких моментів варто було жити. Болід Захара на шаленій швидкості мчав трасою, але поки що він не був у лідерах. Він стартував добре, проте суперники попереду не збиралися поступатися позиціями.

Перше коло пролетіло, ніби одна мить. Попереду летіли двоє пілотів, ведучи запеклу боротьбу, а Захар залишався на третій позиції, уважно спостерігаючи за їхніми маневрами. Він не поспішав їх обганяти. Знав, що перегони — це не просто швидкість, а й холодний розрахунок. Руки Захара стиснули кермо міцніше в очікуванні моменту… коли настане його час.

Тим моментом на трибунах емоції зашкалювали. Глядачі то затримували подих, то вибухали криками, коли боліди входили в круті повороти на межі неймовірних можливостей. Хтось радісно махав прапорами вигукуючи, а хтось нервово стискав кулаки, стежачи за розвитком подій.

Захар наступні кілька кіл ще тримався позаду лідерів, майстерно повторюючи їхні траєкторії, але не атакуючи. Він  ще вичікував. Нехай вони витрачають ресурси, нехай зносяться їхні шини — його план був простий: удар у потрібний момент. І ось цей момент настав.