Розділ 33

Захару варто було підготуватися до виконання плану. А для цього йому потрібен був Дзаніно. Тому він прискорив швидкість і поїхав у напрямку автодрому. Дзанініно у цей час лазив біля боліда у боксі з іншими механіками. Побачивши Захара всі вони відірвалися від роботи, щоб привітати його.

- Ми чули, що трапилося,- сказав один із механіків. Нам Лука розповів?

- Як ти? – запитав Дзаніно, витираючи руки ганчіркою.

- Я і Злата в порядку. А от мого дядька та Джулію ще шукають. Та їх обов’язково знайдуть. Я вірю все, – відповів Захар. – Дякую, що турбуєтеся.

- Без сумніву, їх знайдуть, – наймолодший механік хотів підбадьорити Захара. – Тільки я ось що хотів запитати…

- Та ми всі хотіли запитати… Бо Лука сказав, що, можливо, ти тепер…відмовишся від участі в перегонах…

- Ні, я й не думав відмовлятися, – запевнив Захар свою команду. – Ми будемо брати участь у змаганнях, і перемога буде за нами. Тож, хлопці, ми повинні бути повністю готові.

- Я знав, що ти не підведеш всупереч усім негараздам! – зрадів Джаніно. – А твоїх рідних обов’язково знайдуть… може, вони десь на безлюдному острові удвох…

- Джаніно, не забалакуйся, а ходімо відійдемо. Поговорити треба, – Захар поклав руку йому на плече. – Хлопці, ще раз дякую вам за підтримку.

Захар та Джаніно відійшли від боксу та сіли на трибуні в перших рядах.

- Ти, мабуть, мною не задоволений? Але повір…

- Джаніно, я всім задоволений. Як механік ти не викликаєш у мене жодних претензій, – перебив його Захар. – Але в мене є до тебе одне прохання… особисте, про яке більше ніхто не повинен знати.

- Виконаю будь-яке! І знай, таємниці зберігати я вмію, – запевнив його Джаніно.

- Це прохання буде дещо незаконне. Якщо ти відмовишся, я не ображуся. Але твоя допомога мені дуже потрібна, прямо вкрай,– Захар знизив голос. – Не питай, звідки я знаю, але мені відомо, що ти вмієш відмикати сейфи…

- Паче, мабуть, не раз скаржився тобі, що його менший брат… такий неправильний, – Джаніно зробився сумний. – Але що було, те було. Я шкодую про свої помилки, але тобі готовий допомогти. Це будуть гроші чи діаманти?

- Це будуть важливі документи, які мені потрібно знищити, – відверто сказав Захар. – Отже, ти мені допоможеш? Я з тобою обов’язково розрахуюся. Ти тільки назви суму.

- Я й так перед тобою в боргу. Тому допоможу безплатно, – Джаніно зробився серйозним. – У мене ще збереглися потрібні інструменти. Не думай, що я збирався до цього повертатися… просто залишив їх на згадку…

- Зрозуміло. Отож, ти мені потрібен вже сьогодні ввечері, – Захар задоволено посміхнувся.

- Та без проблем. Ти заїдеш за мною чи мені самому…

- Я заїду. А зараз ходімо, – Захар підвівся. – Хочу проїхатися.

- Чудово, у нас буде можливість ще раз перевірити болід перед перегонами. Він як лялечка, ти будеш задоволений...

Вже потім Захар заїхав до аптеки та купив снодійне.

- Через скільки хвилин воно починає діяти? І як довго діє? — поцікавився він у фармацевта.

Аптекарка, молода жінка в білому халаті, кинула швидкий погляд на упаковку, яку тільки-но пробила на касі.

- Це снодійне починає діяти приблизно через двадцять-тридцять хвилин після приймання, — пояснила вона. — Ефект триває від шести до восьми годин, залежно від індивідуальної реакції організму.

Захар кивнув, розраховуючись.

- Не перевищуйте рекомендовану дозу, — додала аптекарка, помітивши його похмурий вигляд. 

Він злегка усміхнувся, сховав ліки до кишені й вийшов з аптеки. Ніч обіцяла бути довгою. А в тім Захару було неприємно навіть думати про те, що Злата опиниться наодинці з Рональдо. Всередині нього все стискалося від цього усвідомлення, і він навіть був готовий відмовитися від їхнього задуму. Хоча саме такого плану дотримувався від самого початку. Але тоді він дивився на Злату зовсім інакше — не так, як зараз.

Раніше вона була для нього лише засобом досягнення мети, частиною гри, яку він вів. Він бачив у ній людину, яку можна використати заради власних цілей. Та все змінилося. Тепер він закохався у неї. Вона була його дівчиною. І це змінювало все.

А використовувати ту, яку кохаєш, — для нього це було немислимо. Навіть думка про це здавалася огидною. Це суперечило всім його принципам. Та якби рішення залежало лише від нього, він би знайшов інший спосіб притиснути Рональдо. Але Злата наполягла. Вона навіть не дала йому можливості відмовитися, не залишила йому вибору.

Він, звісно, оцінив її сміливість і готовність допомогти йому та його родині. Це викликало у нього не лише повагу, а й гордощі. Злата виявилася не просто відважною, а здатною на шалені вчинки. І це... це заводило його ще більше. Кожен її рішучий крок змушував його відчувати, як почуття до неї стають сильнішими, як вона захоплює його все більше й більше.

І ось…  у призначений час Захар забрав Дзаніно, який був повністю готовий до дій. І потім вони поїхали за Златою. Захар зупинився біля будинку свого дядька і стали очікувати, коли Злата вийде до них.

- У мене аж руки сверблять — так хочеться швидше розпочати виконання нашого плану. Колись мені це подобалося, — Дзаніно задоволено потер долоні, зручніше вмостившись на задньому сидінні машини. — Не думай нічого поганого… Я давно з цим покінчив.

- Ти вже говорив про це, і я пам’ятаю, — Захар злегка обернувся до нього, поклавши лікоть на кермо. — І я тобі вірю. Хіба те, що я взяв тебе у свою команду, не є доказом? Отож, не переймайся через це. Це я зараз маю почуватися себе негідником, бо звернувся до тебе з таким проханням. Та й узагалі — те як я погодився зі Златою... Раніше я б і оком не моргнув, але тепер…

- Усе це заради блага, — Дзаніно ледь посміхнувся. — Ми як команда супергероїв, яка йде на подвиг.

- Тільки не потрібно оцих жартів, Дзаніно. Справа серйозна, — Захар знову сів рівно, коли побачив Злату, що наближалася до його машини. — Все повинно пройти бездоганно, без жодних помилок.