Розділ 32

Злата зайшла до приміщення ательє, і відчула тривожну напругу. Зазвичай тут панувала атмосфера творчого хаосу, але сьогодні справи відійшли на другий план. Всі працівниці вже знали, що сталося і тому одразу оточили Злату. В їхніх очах виднілося хвилювання й тривога, а на обличчях застигли співчуття й очікування відповідей.

- Злато, це правда, що говорять про вибух?  — першою заговорила Аліче.

 - Ми чули… — почала Марта, але не закінчила, лише закусила губу.

-  Джулія… Де вона? — Луліза глянула на Злату з надією, ніби боячись почути страшну правду.

 - Ми не могли повірити! — Католіна схопила Злату за руку.

Їхні голоси звучали майже одночасно, переплітаючись у гомін тривоги. У кожній із них читалася справжня турбота, і це гріло серце. Злата зітхнула й, стискаючи плечі, зустрілася з кожною з них поглядом.

- Джулія та Леонардо зникли після вибуху. Пошукова операція ще триває. Ми не втрачаємо надії, що рятувальники їх обов'язково знайдуть. Захар робить усе можливе, щоб повернути їх додому,- її голос був твердим, але й м’яким водночас – вона не мала права показувати слабкість.

Жінки перекинулися схвильованими поглядами, а Аліче підійшла ближче до Злати запитала:

- Як Захар? Чому його телефон не відповідає?- вона не зважала на всіх.- Він що, мабуть, тебе попросив наглянути за ательє?

- З Захаром все добре. І дійсно так, він попросив мене приглянути за ательє. Принаймні до тих пір поки не повернеться Джулія, — відповіла Злата.

- Ми  не дамо ательє занепасти! — сказала Марта, і решта жінок дружно закивали, вони були готові підтримати Злату.

І вперше за ці важкі дні Злата відчула, що вона не одна. А от Аліче була цим незадоволена. І не встигла Злата зайти до свого кабінету, як та забігла слідом за нею.

- Отож ви були на катері вчотирьох?! — її голос був сповнений ревнощів, гніву та болю. Вона здавалася розгубленою, але разом із тим її погляд метав блискавки.

- Так, ми були вчотирьох, — підтвердила Злата та сіла за свій робочий стіл, розуміючи, що цієї розмови не уникнути. Вона глянула на Аліче й жестом запросила її теж присісти, намагаючись залагодити ситуацію.

- А я не хочу сідати! — Аліче майже кричала. Її руки тремтіли, а в очах блищали сльози. — Чому Захар не відповідає на мої дзвінки?! Я переживаю за нього! А йому, мабуть, начхати на мої почуття! Бо він… він перемкнувся на тебе! — її голос зірвався. — І ти… А як же той адвокат? Чи ти, може, з двома відразу? Ти ж…

- Аліче, заспокойся, будь ласка, і стеж за словами, бо ти мене ображаєш, — Злата відчула, як її терпіння починає вичерпуватися, і навіть підвищила голос. — Я не знаю, чому Захар не відповідає на твої дзвінки. Але, гадаю, щойно він звільниться, то одразу передзвонить тобі. А мої стосунки з Захаром та Рональдо тебе аж ніяк не стосуються. А зараз йди працюй.

Аліче засміялася — коротко, але нервово, її плечі здригнулися.

- Будеш відтепер тут керувати? Але я тобі підкорятися не буду…

- Ну, тоді мені доведеться тебе звільнити, — твердо відповіла Злата, холодно дивлячись на неї. — Отож вибирай.

- Ти не маєш права! — Аліче за мить вибухнула, її обличчя налилося фарбою. — Ти тут ніхто! Чуєш, ти тут ніхто…

Саме в цей момент двері відчинилися, і до кабінету зайшов Захар. Виглядав він засмучено, але його обличчя було серйозним.

- Злата буде заміняти Джулію, поки та не повернеться, — сказав він суворо.- Тому ти та всі інші працівниці ательє повинні з повагою виконувати всі її розпорядження.

Аліче на хвилину завмерло від несподіванки побачивши його, а потім її обличчя осяяла полегкість і радість.

- Захар! — вона кинулася до нього, міцно обійняла намагаючись поцілувати, але він лише напружився і обережно звільнився з її обіймів. Аліче зробила крок назад, не вірячи у те, що відбувається.

- Аліче, між нами все скінчено… — рішуче сказав Захар.

- Що? — її голос зірвався. Вона виглядала так, ніби її тільки що вдарили. — Це через неї?! — вона гнівно вказала на Злату. — Ти кидаєш мене через неї?!

Захар глибоко зітхнув, наче збираючись з силами перед важливим рішенням.

- Аліче, нам було добре разом, але я ніколи тебе не кохав, — його слова відлунали в повітрі, наче вирок. — Вибач, якщо образив. Ми можемо залишитися друзями…

- Друзями?! — вона майже задихалася від емоцій. — Ти… ти… Я вас обох ненавиджу! Ви ще пошкодуєте! — Аліче кинулася до дверей, витираючи сльози, що котилися по її обличчю.

Захар намагався взяти її за руки, щоб хоча б трохи заспокоїти, але вона різко висмикнула їх.

- Не чіпай мене! — прошипіла з люттю. — Я вас ненавиджу...

Аліче вибігла з кабінету, грюкнувши дверима так сильно, що працівниці, які вже зайняли свої робочі місця здригнулися і здивовано переглянулися. Вони ще не знали, що саме сталося, але починали здогадуватися…

- Мені шкода, що тобі довелося все це вислуховувати, — Захар залишився стояти посередині кабінету. — Я переконаний, що Аліче вгамується, заспокоїться і зрештою прийме все як є.

- Не думаю. Вона занадто ображена, їй боляче, їй потрібен час, — Злата намагалася дивитися на ситуацію більш реалістично.

- Я ніколи її не кохав, і вона насправді це знала. Але годі про неї. У мене зовсім немає бажання обговорювати своїх колишніх…

- У тебе їх було чимало, — зауважила Злата згадавши Іру.

- А я бачу, ти теж ревнива, — він злегка посміхнувся. — Це мене навіть радує. Хочеш, щоб я був тільки твоїм?

- Захаре, припинимо цю розмову, поки нас хтось не почув, — Злата підвелася. — Навіщо ти зайшов? Ти ж казав, що поїдеш до автосалону.

- Зайшов, щоб ще раз тебе поцілувати та переконатися, що ти впораєшся. Думав, можливо, будуть заперечення. Ну, від працівниць, з приводу того, що ти замінятимеш Джулію. Але всі, окрім Аліче, поставилися до цього з розумінням, — Захар підійшов до неї та обійняв. — І все одно моя допомога знадобилася. А втім, мені і так потрібно було поговорити з Аліче.