Розділ 30

Вона йому вірила. Вірила в те, що його слова не були порожніми, що в його очах, які зараз дивилися прямо їй в душу, не було брехні. Ще зовсім недавно думала, що він тільки використовує її, що в його серці немає нічого, крім зневаги. Та зараз щось змінилося. Відчуття образи, що ще недавно обпікало її зсередини, повільно розчинялося. Вона більше не могла триматися за цю злість, не могла переконувати себе, що він знову просто маніпулює нею. Так, вона розуміла: можливо, його слова – лише наслідки трагедії, можливо, він сам заплутався у своїх почуттях і говорить це лише тому, що боїться втратити «мир», що запанував між ними. А можливо, це чергова хитрість, щоб змусити її викрасти для нього документи у його вітчима…

Але ні, ні… ці думки більше не мали над нею влади. Вона відкинула їх, не дозволила їм отруїти цю мить. Вона вірила йому. Не тому, що була наївною чи сліпою – ні. Просто щось усередині підказувало їй, що зараз він щирий з нею. Він говорить, що кохає її, не тому, що йому потрібно щось від неї, а тому, що по-справжньому має до неї почуття і чесно зізнається у цьому.

- Я кохаю тебе,- повторив Захар нахиляючись повільно, а потім з ніжністю поцілував її.

І вона потягнулася йому назустріч насолоджуючись цією близькістю, цим поцілунком. Цей поцілунок пробудив у ній неймовірні відчуття задоволення. Вона ніби вперше в житті цілувалася з чоловіком. Бо раніше її переповнювали зовсім інші емоції та почуття, коли вона була близькою з Микитою. Їй теж було добре з Микитою і вона його кохала, але це було спокійно, душевно, неквапливо, стримано. А поруч з Захаром ніби буря здійнялася всередині, ніби все палало невидимим вогнем і водночас приносило задоволення, яким хотілося насолоджуватися вічно. Вона відчувала до Захара не тільки пристрасть, але й набагато глибші почуття… Кохання. Вона закохалася у нього непомітно для себе і тільки зараз про це почала розуміти. І ніякий їй Рональдо більше не потрібен. Та він і не був ніколи потрібен їй.

- Я теж тебе кохаю,- сказала Злата Захарові відірвавшись від його губ.

Захар усміхнувся, наскільки йому було приємно чути це від неї. Його серце стислося від теплоти, а почуття щастя повністю огортали його не зважаючи ні на що. Та несподівано, ніби скрізь туман своїх емоцій вони почули, як Захара кличе Матильда.

- Це напевне інспектор прийшов,- сказав  Захар ще тримаючи сою долоню на її щоці,- мені треба вийти та поговорити з ним.

- Звичайно, йди…

- Я повернуся,- Захар підвівся та швидко вийшов з кімнати.

Коли він опинився у холі, його погляд одразу зустрівся з незнайомим чоловіком середнього віку в темному костюмі, на грудях якого виблискував значок поліцейського. Та який зосереджено переглядав документи, які лежали в теці, яку він тримав у руках.

- Ви Захар? — запитав чоловік.

- Так, це я, — кивнув він.

- Інспектор Лоренцо, — коротко представився гість, закриваючи теку. — Я розслідую вибух на катері, що стався вночі.

Захар відразу відчув хвилювання, намагаючись зрозуміти, чи приніс інспектор хоч якісь новини про Леонардо та Джулію.

- Ви щось дізналися про моїх рідних? — його голос трохи затремтів, та він стримав емоції.

Натомість інспектор тільки зітхнув і похитав головою.

- Поки що ні. Пошукова операція триває, але… — він зробив паузу. — Шанси знайти їх живими є, але… вони зменшуються з кожною годиною.

Захар стиснув щелепи, втупившись у підлогу. Його тіло напружилося, з'явилися сумні думки.

- Є ще дещо інше, що вам потрібно знати, — продовжив Лоренцо. — Це був не нещасний випадок. Хтось навмисно підклав вибухівку.

Захар підняв голову та подивився на інспектора з недовірою.

- Ви хочете сказати, що це було сплановано? Що нас… хтось навмисно хотів убити?

- Саме так, — підтвердив Лоренцо. — І ми намагаємося з’ясувати, хто за цим стоїть. У вас є якісь підозри? Хтось останнім часом погрожував вам чи вашим родичам?

Захар глибоко вдихнув, намагаючись опанувати емоції. Його думки одразу ж повернулися до Рональдо. Але він не міг просто так звинуватити його без доказів.

- Є одна людина… але я не впевнений, — сказав Захар. — А ви маєте якісь зачіпки?

- Ми зараз перевіряємо записи з камер відеоспостереження, а також усіх, хто мав доступ до катера. Якщо у вас з’явиться хоч якась інформація — негайно повідомте.

Захар кивнув, відчуваючи, як його переповнює лють. Це було не просто збігом. Хтось дійсно хотів їх убити. І він обов’язково має дізнатися, хто це був...

Тим часом Злата не могла більше залишатися в кімнаті. Її думки плуталися, груди стискало тривожне передчуття. Вона не знаходила собі місця, тому, не замислюючись, вийшла з кімнати. У холі, вона почула розмову Захара з інспектором.. Зупинилася, не бажаючи втручатися, прислухалася. Розмова йшла про катер. Про вибух. Про те, що це був не нещасний випадок. Злата затулила рота долонею, щоб не видати ні звуку. Хтось навмисно хотів їх убити. Навіщо? Чому? Кого саме хотіли убити? Чи можливо їх усіх відразу?

Коли інспектор пішов Злата вже збиралася вийти з-за кутка, але раптом завмерла, почувши, як Захар раптово вибухнув гнівом.

- Це він… — проскрипів Захар крізь зуби, явно не помічаючи її. — Це Рональдо! Хто ж ще? Хто ще мав причину зробити це?!

Злата міцно вдавила долоню у стіну, об яку відперлася відчувши, як її пальці похолоділи. Вона не очікувала такого почути.

- Я знав, що він піде на все… — продовжував Захар. — Але… підірвати катер? Це вже за межею!

Його голос був злим, пронизаним болем і смутком. Він навіть не намагався приховати свою ненависть. Злата зробила невпевнений крок назад, і в цей момент Захар різко обернувся. Його очі зустрілися з її поглядом, і він завмер. У його очах промайнуло здивування, потім щось схоже на страх — ні, радше усвідомлення того, що його почули. Вона почула. Він мовчав, не знаючи, що сказати. Злата теж мовчала. Вона ще не знала всієї правди до кінця, але чи була вона готова дізнатися її? Чи готова була її сприйняти?