Розділ 27

Леонардо та Захар привіталися з усіма, обмінялися кількома ввічливими фразами. А потім Захар непомітно відвів Злату убік.

- Що ти тут робиш? — його голос звучав загострено, навіть трохи драматично.- Чому не на побаченні?

- Що за питання? — Злату це відразу ж роздратувало.

- Не удавай, що не розумієш. Все-таки гадав, що  ти підеш з тим… — його погляд ковзнув по її обличчю, затримавшись на очах. — Це Джулія тебе запросила?

- Так, а що?

- Нічого, — Захар провів рукою по волоссю, ніби розмірковуючи, що сказати далі. — Я… трохи здивований, що ти… Чи можливо він тебе не запросив?

- Якщо ти маєш на увазі Рональдо, то звісно він мене запросив сьогодні на побачення. Навіть наполягав та я обрала провести ці вихідні з Джулією та Леонардо, але не з тобою. Якщо чесно, я взагалі не думала, що ти можеш теж приїхати. Точніше, думала, але гадала все-таки, що в тебе інші справи.— Злата відвела від нього очі.

- Ти викликаєш у мені бурхливі емоції,- раптом зізнався він.

- Ну, якщо це все, що ти хотів сказати то я піду,- Злата різко розвернулася та пішла до гурту.

Захар не став йти слідом, а натомість вийшов на терасу. Десь глибоко в душі він відчував радість від того, що вона зараз тут, з ними, а не з Рональдо. Хоча все ж сподівався, що ці вихідні вона проведе в обіймах Рональдо та ще ближче зблизиться з ним, стане вхожою до його будинку. Адже після повернення до Мілану він мав намір натиснути на неї, щоб вона викрала у свого коханця документи. Але тепер побачивши її зрозумів, що точно більше не хоче цього., бо ті почуття…  до неї, яких не міг ніяк позбутися, змушували змінити його свої наміри… І тепер він придумав інший спосіб перемогти Рональдо. Без її участі.       

- Мабуть, про Рональдо думаєш? — до Захара підійшов Леонардо. — Втім, я теж тільки про нього і думаю. І вже прийняв рішення.

- Яке? — здивовано запитав Захар.

- Я готовий понести відповідальність за свої протизаконні дії. Тому нехай Рональдо несе докази в поліцію, бо автосалону я продавати не збираюся. А способу дістати таку суму, яку він вимагає, щоб викупити його частку автосалону в мене немає.

- Дядьку, ти хоч розумієш, що говориш? — вигукнув Захар, а потім, щоб не привертати зайвої уваги, додав тихіше: — Тебе посадять до в’язниці, а майно конфіскують. Ти однаково втратиш і автосалон, і свободу.

- Можливо… Але, можливо, мені вдасться щось зберегти, — тяжко видихнув Леонардо. — Хай там як не буде, але я налаштований відповідати за свої вчинки. Єдине, що мене турбує, — в очах Джулії я вже не буду тим бездоганним чоловіком, за якого вона вийшла заміж. Та й із розкішним життям доведеться розпрощатися...

- У мене є інша ідея, як дістати гроші, — сказав Захар. — Не хотів говорити тобі раніше, але зараз скажу. Я зранку телефонував Лукі й попросив його записати мене на перегони, які мають відбутися за тиждень. Призові – досить високі, але додатково ще доведеться знайти трохи грошей. Можливо, навіть продати цю віллу. Але… — він наблизився до дядька. — Рональдо може нас обдурити. Віддасть оригінали, але залишить копії й з часом знову почне шантажувати.

- Не думаю, — похитав головою Леонардо. — Я тобі вже говорив і знову повторю, що яким би він не був, але якщо сказав, що віддасть документи, то так і зробить. Запевняю тебе, цей негідник уміє тримати слово. Як каже, так і робить. Тільки от твоїх грошей я не візьму. Я вірю, що ти здобудеш перемогу в перегонах, але призові гроші ти маєш залишити собі. А я хочу попросити тебе про інше… щоб ти подбав про Джулію, коли прийде час. Вона, звісно, не залишиться ні з чим – у неї є власне ательє й квартира. Але я більше хвилююся за її душевний стан, який принесе їй розчарування в мені.

- Я обіцяю, що подбаю про неї в будь-якому разі. Але до цього не дійде, у мене є ще один план, як викрасти папери, — Захар намагався підбадьорити дядька.

- Не варто навіть думати про це. Це нереально, — махнув рукою Леонардо. — Проникнути в будинок Рональдо… Та я й говорити про це не хочу. Краще ходімо пообідаємо, а потім покатаємося на катері. Джулія хоче, щоб ми сьогодні й увечері покаталися, і завтра вранці теж. Я хочу виконати всі її бажання… востаннє. Щоб у неї залишилися гарні спогади…

- Дядьку, припини, ми знайдемо спосіб…

- Краще скажи, як розвиваються твої стосунки зі Златою, — перебив його Леонардо.

- Ми добре спілкуємося, — почав було Захар. — Вона гарна...

- Мої любі хлопчики, поки ви тут стоїте, стіл уже накрили! — на терасу вийшла Джулія й узяла Захара під руку. — Ти б краще більше уваги дівчині приділяв, а не все з дядьком шепотівся. Розказав би їй що до чого… Мені, що тебе вчити, як із жінками поводитися? Чи, може, Злата тобі не подобається?

- Вона мені подобається, — запевнив Захар. — Не хвилюйся, я приділю їй достатньо часу. А зараз ходімо обідати, бо я добряче зголоднів.

- І я теж, — усміхнувся Леонардо. — А потім я спущуся до причалу, перевірю катер.

Злата під час обіду намагалася не дивитися у бік Захара і не реагувати на його слова. Але залишатися байдужою не могла. Його голос, спокійний, глибокий, змушував її ловити кожне слово.

Вже вкотре подумки нагадала собі, що зробила вибір на користь Рональдо і тепер будуватиме з ним стосунки. Захар її більше не цікавить. Та й ніколи не цікавив! Нахаба, гуляка… Всі найгірші слова, які знала, вмить охарактеризували його в її голові. Відтепер вона не бачить у ньому нічого хорошого і порядного. І ці вихідні не повинні змінити її думку про нього, хай би як він себе не поводив. Його чемність — лише напускна гра для Леонардо та Джулії, які навіть не знають, який їхній племінник насправді, а вона — знає. Вже не раз переконалася, що він хам. Хоча… можливо саме це її і приваблювало...

- Вечірня прогулянка озером — це щось заворожуюче, це незабутнє відчуття,-  Джулія, відставила свій келих із вином. — Особливо в таку погоду. Комо ввечері просто магічне.

- Тим більше з такою хорошою компанією, — додав Леонардо, підморгнувши їй.