Розділ 26

У вихідний день Джулія якомога тихіше зайшла до кімнати Злати й обережно присіла на краю ліжка. Легенько торкнулася її плеча.

- Вибач, що розбудила, але вже час прокидатися. Нам пора збиратися. Ти ж не забула, що сьогодні ми їдемо в Белладжо?

  Злата позіхнула, сонно протерла очі.

- Пам’ятаю, я чекала на цей день. До речі, а де це місто знаходиться?— поцікавилася вона.

- На півночі Італії, у регіоні Ломбардії, приблизно за п’ятдесят кілометрів від Мілана, — пояснила Джулія. — А Комо одне з найкрасивіших озер країни.

Злата підвелася на лікті, уважно глянувши на Джулію.

- Я колись читала про це озеро в інтернеті. Писали, що там неймовірні краєвиди.

- Абсолютно! — усміхнулася Джулія. — Озеро має форму перевернутої букви "Y". Воно оточене горами, а також уздовж берегів розкинулися чарівні, казкові містечка такі як Белладжо, Варенна і Комо. Там багато старовинних вілл, парків, затишних вуличок...

- Звучить заманливо! А вода тепла? Купатися можна? - мрійливо запитала Злата.

- Через гори вода в озері трохи прохолодніша, ніж у морі, тому…— відповіла Джулія. — Та це не біда, повір, відпочинок і без купання незабутній. Вид на гори й кришталево чисту воду — просто неймовірні! Збирайся.

- Гаразд, я за лічені хвилини зберуся! — пожвавішала Злата.

- Оце вже правильний настрій! — засміялася Джулія. — Ми чудово проведемо вихідні.

Злата не стала гаяти часу й швидко зібралася. Вже хотіла виходити з кімнати, коли заграв смартфон. На екрані висвітилося ім’я Рональдо.

- Привіт, — привіталася взаємно вона.

-  Що робиш?- запитав Рональдо.

- Збираюся їхати в Белладжо разом з Джулією та Леонардо. Будемо кататися на катері озером.

- А ти не їдь, не треба… — раптом запропонував він.

- Що?

- Проведи ці вихідні зі мною. Навіщо тобі той катер?

Злата на хвилину замислилася, а потім відповіла:

- Рональдо, я б із радістю, але вже пообіцяла. Не можу відмовити їм у останній момент.

- Поїдеш з ними наступного разу, — наполягав він.

- Вибач, але ні, — м’яко, але впевнено дала остаточну відповідь вона.

 Кілька секунд у слухавці було тихо.

- Гаразд,— нарешті сухо сказав Рональдо, - тоді… гарних тобі вихідних.

Злата сховала смартфон до кишені джинсів та швидко спустилася сходами вниз, де на неї вже чекала Джулія. Їй хотілося подумати про Рональдо, а ще більше — зустрітися з ним. Але провести вихідні із Джулією та Леонардо теж було для неї важливо. Якщо вона справді має для Рональдо якесь значення, то він не лише зрозуміє її вибір, а й не буде ображатися. Він дорослий, розумний чоловік, тому все буде гаразд. Злата була в цьому переконана.

Вона ще вчора прийняла рішення, що буде зустрічатися з Рональдо. Дозволить собі ці стосунки. І, можливо, у неї вийде стати щасливою поруч із ним. Її не лякала різниця у віці, не зупинять чужі думки. Вона відчувала до нього — захоплення та бажання підкоритися його силі й досвіду. Але разом із цим її переповнювало і хвилювання. Чи стане вона для нього справді важливою? Чи не буде для нього просто черговою примхою, тимчасовим захопленням? Вона не хотіла розчарування, не хотіла відчувати біль втрати.

Проте, навіть розуміючи всі ризики, була готова спробувати. Бо що, як цього разу їй справді вдасться знайти своє щастя. Що, як Рональдо стане тим, хто розвіє її сумніви й подарує відчуття захищеності. Ці думки гріли її серце, і Злата вирішила не втрачати шанс. Але тільки час покаже, чи правильний вона зробила вибір.

 Джулія сіла за кермо, а Златі запропонувала сісти поруч.

- А Леонардо хіба не їде з нами? Я гадала…

- Він приєднається до нас трохи пізніше, щойно владнає термінову справу в автосалоні, — Джулія говорила лише частково правду, адже у неї була домовленість із чоловіком.

Насправді цей план був цілком ідеєю Джулії. Вона запропонувала Леонардо взяти з собою в Белладжо Злату та Захара, але так, щоб вони не знали, що вони їдуть разом. Джулія почала підозрювати, що між ними немає належного зближення, хоч обидва й запевняють, що добре спілкуються. Але її жіноча інтуїція підказувала, що це не так.

- Щось тут не те, — сказала вона тоді Леонардо. — Вони уникають одне одного. Треба їм трохи допомогти.

- А може, не будемо втручатися? Залишимо все, як є. Вони самі розберуться,- відповів Леонардо.

- Якщо ми нічого не зробимо, то вони так і не будуть разом, — замислено мовила Джулія. — Є ідея: беремо їх обох на відпочинок, але так, щоб вони не знали, що зустрінуться там. Захар має думати, що їде тільки з тобою і зі мною, як завжди, а Злата повинна думати — що подорожує лише зі мною та з тобою. Ти займешся Захаром, а я — Златою.

Леонардо усміхнувся й знизав плечима:

- Кохана, я зовсім тебе не розумію… Думаєш Захар не здогадається, що Злата з нами поїде? Але погоджуюся з усім, що ти пропонуєш. То як будемо діяти?

- Я зі Златою поїду на своїй машині зранку, а ти з Захаром приїдеш пізніше. Як на мене, це чудовий план. Бо чомусь мені здається, що їм не сподобається ідея провести вихідні у чотирьох, і вони почнуть шукати відмовки. А так, коли ми всі будемо на місці, їм нікуди буде подітися, і вони сприймуть усе, як є. І ми будемо відпочивати разом, — Джулія задоволено усміхнулася. — А ще ми подивимося, як вони спілкуються, наочно побачимо, які між ними справжні відносини. Ти хоч зрозумів мене?

- Ага, зрозумів, кохана, — тільки це й міг відповісти Леонардо.

І ось… зараз Джулія здійснювала свій план з великим задоволенням. Вони заїхали до містечка Белладжо. Белладжо — справжня перлина біля озера Комо, містечко, яке вражає своєю красою й витонченістю. Вузькі мощені вулички, що спускаються до води, прикрашені квітковими горщиками, зеленими терасами та затишними кафе. Тут витає дух старої Італії, переплетений із відчуттям розкоші та спокою. Берегова лінія прикрашена елегантними віллами, кожна з яких має свій неповторний шарм.