Розділ 25

- Чому мовчиш? — Захар нахилився до неї ще ближче.

- Мені нічого тобі сказати, окрім того, що моє особисте життя тебе не стосується, — Злата не відводила від нього погляду, хоча це давалося їй надзвичайно важко. — До речі, нам, мабуть, варто повідомити Джулію та Леонардо, що у нас із тобою нічого не вийде. Хай марно не будують планів щодо нашого спільного майбутнього. І відійди від мене…

- А що, ти вже будуєш спільне майбутнє з тим старим? — Захар єхидно всміхнувся.  — Тут, головне, щоб у вас все вийшло. Щоб ти не плутала його пігулки від тиску з власними вітамінами.

- Відійди, кажу! — Злата вперлася йому в груди, намагаючись відштовхнути від себе. — Скажи, чого ти хочеш?

- Гаразд, іди, — нарешті буркнув він. — Але моєму дядечкові й Джулії поки нічого не скажемо. Ще не час.

- А коли буде час? — іронічно зиркнула вона.

-- Коли я вирішу, — Захар натягнув посмішку, подумавши про те, що все буде так, як він запланував. І те, як далеко вона зайде з Рональдо, залежатиме теж від нього.

Захар провів її очима, але сам заходити не став. Зараз у нього був не той настрій, щоб спілкуватися зі своїми рідними. Йому хотілося побути на самоті, подумати, вирішити, як бути далі. А втім, він і так знав, як бути далі. Потрібно дати Златі можливість ще більше зблизитися з Рональдо, а вже потім почати діяти, використовувати її для здійснення своїх планів. Чи ні? Перед ним зненацька постало це питання, бо… Бо тепер уже не був певен, чи справді цього хоче, бо почав до неї щось відчувати…

Хоча Захар  не був з тих, хто піддається почуттям легко. Він завжди керувався логікою, тверезим розрахунком і залізною волею, що допомагало йому долати будь-які перешкоди – як на трасі, так і в житті. Але зараз усе змінилося.

Він ловив себе на тому, що його погляди надто довго затримуються на ній. Що серце починає битися швидше, коли бачить її. Що навіть у моменти, коли повинен думати про щось інше, його думки все одно повертаються до неї – до її голосу, до її усмішки...

Спочатку намагався пояснити сам собі це інакше. Захоплення? Цікавість? Але чим більше він аналізував, тим більше розумів: це не просто симпатія. Це було щось сильніше, глибше, неконтрольоване. Він уперто, не хотів цього визнавати, боявся цих почуттів, бо вони робили його вразливим. Але заперечувати було марно. Кохання. Це воно. Він починає кохати Злату. Ця думка приголомшила його, змусила аж затримувати подих від усвідомлення цього. Захар сів за кермо і поїхав нічним містом, продовжуючи розмірковувати. Що для нього важливіше — почуття до Злати чи його план? Що він обирає: кохати її чи використати?

Вже починало світати, а він усе ще їздив Міланом, ніяк не наважуючись зробити вибір. Зрештою, заїхав до себе на квартиру, прийняв душ, переодягнувся, випив кави. Попри те, що цієї ночі зовсім не стулив очей, спати йому так і не хотілося. Зібравшись, вирішив заїхати до автосалону дядька, а потім, можливо, навідатися на автодром. Він був налаштований рішуче — відновити тренування, щоб уже найближчим часом взяти участь у перегонах.

А потім варто буде все ж таки трохи відпочити. Завтра вихідний, і треба набратися сил — він планував провести ці вихідні із Джулією та Леонардо, катаючись озером на катері. Без сумніву, вони візьмуть із собою й Злату… Хіба що вона відмовиться і піде на зустріч із Рональдо. Чи дозволяти їй це?

Коли Захар доїхав до автосалону, то відразу помітив машину Рональдо. Той знову приїхав до його дядька. Знову вимагати гроші. Ця думка розлютила Захара, і він миттю вискочив із-за керма та майже побіг до будівлі. Заскочивши всередину, швидко обвів приміщення поглядом та окрім консультантів та покупців, тут нікого не було. Він пришвидшив крок і зайшов до кабінету дядька, навіть не постукавши.

Рональдо сидів на шкіряному дивані біля вікна, розслаблено палив сигару й виглядав самовпевнено. А Леонардо сидів за столом, похмурий і пригнічений.

- А ось і наш Захарчик, — глузливо вимовив Рональдо. — Ти якраз вчасно. Сідай, і я повторю свої умови спеціально для тебе.

- Чого ти хочеш? Хоча, втім, я й так знаю, — напевне, хочеш, щоб мій дядько збільшив тобі щомісячні виплати. Ніяк не наїсися, — процідив крізь зуби Захар, сідаючи напроти Леонардо. — Прийде й твій час…

- Не варто мені тут погрожувати, — Рональдо спокійно випустив із рота дим. — Я готовий повернути документи Леонардо, але натомість він повинен буде продати свою частку автосалону. І дев'яносто відсотків від суми продажу маю отримати я. - Або ви можете не продавати автосалон, — продовжив він, — а просто викупити мою частку. Причому за повною вартістю всього бізнесу. Ви чудово знаєте, скільки це мільйонів.

Рональдо ледь помітно всміхнувся.

- Ось така ціна за повернення документів. Якщо погодитесь, ми мирно завершимо наші справи і розійдемося. Я планую найближчим часом одружитися та разом із майбутньою дружиною виїхати з Мілана.

- Ти хочеш мене повністю розорити, — Леонардо виглядав ще більш пригніченим.

- В іншому випадку, — продовжив Рональдо, — якщо я віднесу ці документи до поліції, ти не тільки втратиш усе, а ще й опинишся у в'язниці.

- Гад, — Захар стиснув кулаки.

- Я сприйму твої слова як комплімент, любий пасинку. Десь у глибині душі я навіть шкодую, що ми з тобою так і не поладнали. Але знай — я кохав твою матір…

- Ти не гідний згадувати про мою матір! — Захар різко підвівся. — Вона тебе не кохала! Ти був найбільшою помилкою в її житті!

- Помиляєшся, — Рональдо, здавалося, зовсім не втрачав спокою. — Вона була готова на все заради мене.

Він зробив невелику паузу, вдивляючись у вираз обличчя Захара.

- Ти думаєш, звідки в мене ці документи? Відкрию тобі таємницю: це вона мені про них розповіла. Так, саме завдяки їй я дізнався, що її братик не такий уже й чистий на руку. Саме вона допомогла мені знайти докази цього.

- Не смій звинувачувати мою матір! — Захар вже не витримав і з люттю накинувся на Рональдо.