Розділ 16

У самому серці модної столиці світу, серед вузьких брукованих вуличок і старовинних будівель, розташовувалося ательє пошиття вечірніх суконь «Incanto», що належало Джулії. Фасад якого був прикрашений великими вітринами, крізь які перехожі могли милуватися манекенами в розкішних вечірніх сукнях — це виглядало, як справжній витвір мистецтва.

- Зараз я познайомлю тебе з нашою командою розумних і талановитих, — Джулія вже простягнула руку до дверей, щоб відчинити їх, але зупинилася, обернулася до Злати і з теплотою у голосі додала: — І не хвилюйся так, усе буде добре. Бачу ж, сумна ти якась.

- Вам здалося. Все гаразд, — запевнила її Злата, хоча насправді настрій ще зіпсувався під час тієї вечері, коли вона несподівано зіткнулася із Захаром, та ще й після їхньої неприємної розмови.

- До речі, ти так і не відповіла на питання, яке я тобі вже не раз ставила. Як тобі наш хлопчик? — Джулія відступила від дверей, пропускаючи клієнтку. — Ну от, знову мовчиш.

- Звичайний собі... — Злата помітила, що Джулія чекала зовсім іншої відповіді, тому зібралася з думками й додала: — Коли ми познайомимося ближче, тоді...

- Тоді ви закохаєтеся одне в одного до нестями! — вигукнула Джулія, розцвівши в усмішці, ніби вже уявляючи їхню ідеальну пару. — Я і Леонардо тільки про це й мріємо. Ви із Захаром просто створені одне для одного! Ну гаразд, ходімо. Не буду тебе більше бентежити, але, будь ласка, обіцяй мені розповідати про все, що між вами відбувається. У найменших подробицях! Не позбавляй мене такого задоволення. Домовилися?

- Гаразд, — криво посміхнулася у відповідь Злата, вже знаючи, що їй доведеться весь час обманювати Джулію. І навіть вигадати якусь версію, чому скоро доведеться повертатися в Україну.

А хіба в неї є вибір? Вона ні за що не погодиться допомагати Захарові ще й у такий спосіб. Це було не просто принизливо для неї, це було навіть гірше за зраду подруги. Та за кого він її взагалі має? Безсоромний! Вона знала, що він нахаба, але навіть не уявляла — наскільки. Вона то була переконана, що більше ніколи його не зустріне. А воно ж треба такому статися... І тепер через цей збіг усе втрачено. Розбилася її надія побудувати успішну кар’єру тут, у Мілані. Отож доведеться повертатися все-таки додому й шукати роботу в Україні 

А що цей Захар може зробити? Чим він здатен завадити їй працювати в Італії? Ця думка за мить витіснила іншу: що він має проти неї? Нічого. Абсолютно нічого. Єдине, що він може, — це навигадувати всілякої брехні для Джулії, аби та більше не захотіла бачити її у своїй команді. Але вона Злата все буде заперечувати. Скаже, що це вигадки. І стоятиме на своєму.

Для Джулії головне — професіоналізм, уміння створювати вечірні сукні. А це Злата вміє. Без жодних сумнівів вона покаже чудові результати. І тоді Джулія не захоче її відпускати, попри всі ті підлі слова, які вигадуватиме Захар.

- Злато, ти йдеш чи як? — голос Джулії повернув її до реальності. — Ти що, про Захара замріялася? Але про нього потім, а зараз хутчіше проходь досередини.

- Джуліє, я йду, — збадьорилася Злата.

Всередині ательє панувала атмосфера розкоші та спокою. Стіни були оздоблені світло-сірим оксамитом, що підкреслювало вишуканість простору, а кришталеві люстри додавали м'якого сяйва. У головній залі на стінах висіло багато фотографій жінок у вечірніх сукнях, а посередині стояли дивани з журнальним столиком, на якому лежали модні журнали.

- Доброго дня, сеньйоро Джулія, — привіталася молода дівчина, яка сиділа на рецепції.

- Доброго дня. Це Аліче, наша адміністраторка, — представила Джулія дівчину Златі. — До речі, ви з нею одного віку. Переконана, ви знайдете спільну мову.

- Буду тільки рада, — Злата тепло потиснула руку Аліче. — Вибач за мою не надто добру італійську, але обіцяю з часом удосконалити свою вимову.

- Та все чудово, я тебе прекрасно розумію, — відмахнулася Аліче. — Джулія стільки про тебе розповідала! І ми всі тут нетерпляче чекали на твій приїзд, хотіли нарешті познайомитися. Одним словом рада тебе вітати!

У Злати потроху почав підійматися настрій, хоча ще кілька хвилин тому їй здавалося, що вже нічого не буде добре, що всі її плани зіпсовані ним.

- Ну, гаразд, — мовила Джулія, взявши Злату під руку. — Аліче, працюй, а ми йдемо далі. Познайомлю тебе з нашими майстринями, з якими тобі доведеться тісно співпрацювати. І покажу твій кабінет. Сподіваюся, тобі сподобається.

-Та я вже в захваті! — щиро відповіла Злата.

Джулія завела її до іншої великої, світлої зали, яка вразила Злату своєю атмосферою. Простір у залі був поділений на кілька робочих зон, кожна з яких відповідала окремому етапу створення вечірніх суконь. Уздовж однієї стіни стояли довгі ряди столів, застелені викрійками, тканинами та заставлені коробками з нитками. Тут працювали кравчині. На іншому боці зали майстрині вручну прикрашали сукні — їхні столи були всипані блискітками, бісером, стразами та мереживом, що переливалися під світлом люстр. А посередині розташовувалася зона примірок: стояли дзеркала у золотих рамах, високі підставки для манекенів, а поруч — стійки з готовими сукнями. У повітрі відчувався легкий аромат тканин і трохи терпкий запах швейних ниток. На фоні тихо лунала легка музика, створюючи натхненну робочу атмосферу.

- Прошу хвилинку вашої уваги, — гучно вигукнула Джулія. — Дозвольте представити вам Злату, нашу нову дизайнерку з України. Доньку моєї найкращої подруги.

- Раді тебе вітати,— озвалася хтось із глибини залу, і кілька голосів одразу підхопили.

- Ласкаво просимо!

- Рада знайомству!

- Нарешті ми тебе побачили!

Майстрині почали відкладати інструменти, вставати з-за робочих столів і підходити ближче до Джулії та Злати. Усі привітливо усміхалися, і було видно, що кожна працівниця щиро була зацікавлена новим знайомством. Першою до них підійшла жінка з короткою стильною стрижкою в чорному фартусі, оздобленому золотими нитками, які яскраво контрастували з її образом.