Розділ 15

Захар зупинився біля автодрому Монци розташованого неподалік від Мілана. Монца є однією з найвідоміших гоночних трас у світі. Цей легендарний автодром в Італії здавна відомий як "Храм швидкості". Його історія сягає 1922 року, коли траса вперше відкрила свої ворота для захоплених шанувальників автоспорту. Довгі прямі ділянки та плавні, але небезпечні повороти створюють унікальну атмосферу виклику. Знаменитий віраж Parabolica, який завершує коло, є своєрідною межею для гонщиків, де баланс між швидкістю та контролем визначає їхню майстерність. Це місце, де швидкість стає абсолютом, а кожен гонщик прагне залишити свій слід на цій священній трасі. Монца — це більше, ніж автодром. Це символ духу, мужності та бажання перевершити межі можливого.

Захар повільним кроком зайшов до автодрому вперше за три роки. Подивився навкруги, зараз він був пустий, але вже цими днями має бути заїзд. Трибуни знову заповняться шанувальниками, які будуть завмирати в очікувальні захопливих моментів. У повітрі відчується запах гуми й бензину, а ревіння двигунів відіб'ється луною навколо.

Захар миттєво згадав, як ревів двигун його боліда, як асфальт миготів під колесами. Пригадав, як був частиною цього світу. Спогади про перемоги завжди викликали в ньому гордість і задоволення. Трофеї, визнання, овації фанатів — усе це досі зігрівало душу приємним теплом. Але, на жаль...

Він сів на трибуні, вдивляючись у ту ділянку траси, де сталася аварія. Тоді на старт вийшло сорок гонщиків, і Захар був серед них. Перегони були напруженими. До фінішу залишалося всього десять кіл, і Захар рухався на передовій позиції, випереджаючи суперників. Він наблизився до крутого повороту — того самого, де часто траплялися аварії. Щойно Захар пройшовши його, помітив попереду небезпеку — уламки автомобіля іншого гонщика, який щойно врізався в борт.

Саме в цей момент у Захара відмовили гальма... Він почав маневрувати, намагаючись уникнути зіткнення, але на високій швидкості машину закрутило. Болід зачепив інший автомобіль, розвернуло, а потім він  з силою врізався в захисний борт. Удар був настільки потужним, що борт не витримав і частково обвалився…

Паче, головний механік, перебував у зоні обслуговування неподалік  від траси. Почувши звук аварії, він побіг уперед, щоб переконатися, чи Захар у безпеці. Та саме в цей момент уламок борту, вирваний вибухом удару, підлетів і влучив у нього. Паче впав, не встигнувши дістатися до друга.

Захар вижив, хоча й отримав численні травми. Але трагедія була невимовною: його найкращий друг Паче загинув просто на очах. Захар й досі пам’ятав той останній погляд — погляд, яким він проводжав Паче, спостерігаючи, як той біжить до нього, перш ніж усе обірвалося...

Після тієї трагедії від сьогодні минуло три роки. Зранку йому зателефонував Дзаніно молодший брат Паче та запропонував зустрітися на автодромі. Захар хотів відмовити, але не зміг і тому він зараз сидів на трибуні та чекав на хлопця.

- Привіт,- Дзаніно вже за хвилину сів поруч з Захаром потиснув йому руку та простягнув світлину.- Знайшов у речах брата.

Захар мовчки взяв світлину на якій він з Паче стояли поруч, усміхнені, обидва у змащених мастилом комбінезонах, а потім мовив злегка усміхнувшись:

- Це був той день, коли ми вперше перемогли разом – я за кермом, а Паче в командному боксі. «Це наша перемога», – сказав тоді Паче, але цього більше не повернути. Три роки минуло, а біль не стихає. Я ще й досі відчуваю себе винним.

- Але ти не винний, то був нещасний випадок і ти це чудово знаєш,- відповів на те Дзаніно провівши рукою по своєму чорному волоссі зачісуючи його назад.

- Щоночі, коли я намагаюся заснути, перед очима постає та аварія,- Захар продовжував вдивлятися у світлину,- я на віки запам'ятав його погляд сповнений страху й турботи… Аби я знявся з того заїзду чи можливо наполіг на додатковій перевірці машини… все було б інакше…

- Ти не міг знати,- Дзаніно важко видихнув,- ніхто не міг знати, що буде. Я тоді втратив старшого брата. Моє життя тоді поділилося ніби на дві частини до і після. Я дуже переживав втрату, але настав час відпустити минуле. Настав час повернутися і я запросив тебе сюди, щоб переконати тебе у цьому. Захаре, ти повинен повернутися у спорт, бо ти найкращий…

- Той день у мене забрав не лише друга, я втратив частинку себе. Розумієш Дзаніно, я не маю права повертатися, я не можу більше ризикувати життя інших. Хоча водночас й усвідомлюю, що причина в іншому,- Захар на хвилину затих віддаючи світлину назад хлопцеві,- зізнаюся тобі, що я боюся знову відчути ту саму неконтрольовану міць автомобіля, що несе тебе на шаленій швидкості, де кожна помилка може стати фатальною. Тому ввесь час запитую у себе, а чи зміг би я повернутися і перемагати так як перемагав раніше.

- Звичайно, що зміг би,- майже вигукнув Дзаніно перевівши погляд на Захара,- я не сумніваюся. Твої фанати ще й досі чекають на тебе і тим більше, що твоя команда теж чекає на тебе. Віднині я теж маю наміри працювати механіком у твоїй команді. Я хочу продовжити справу свого брата.

- Які ти маєш наміри? – перепитав здивовано Захар.

- Ти все чув. Я вже отримав класифікацію, пройшов усякі види практики і готовий до такої відповідальної роботи. Якщо ти звісно мені дозволиш бути у твоїй команді. Захаре, мій брат би був радий, якби ти повернувся на трек,- Дзаніно не втрачав спроби переконати Захара у своїй правоті.- Невже ти не сумуєш за ревом двигунів? За запахом паленої гуми, яка так приємно вітає в повітрі? Невже ти не хочеш знову відчути смак перемоги? Невже ти не сумуєш за швидкістю?

- Іноді я дозволяю собі уявляю як я знову виходжу на трасу. Я пам'ятаю кожну вигнуту лінію асфальту, кожен поворот, аплодисменти тисячу глядачів. Але одразу ж приходять інші думки, я чую голос Паче, його сміх, його віра у мене. Дзаніно, я не маю права повертатися.

- Я розумію,- хлопець зробився ще серйознішим,- минуле тримає тебе за горло, не відпускає. Але рано чи пізно доведеться зробити вибір, або остаточно змиритися з тим що сталося, або знайти у собі сили та повернутися до того, що колись переповнювало твоє життя сенсом. От, я так зробив і тобі раджу.