Розділ 12

Злата була впевнена, що знайти роботу — справа кількох днів. Вона мала досвід, захоплення модою та бажанням працювати, тож вирішила спробувати себе у бутиках або ательє. Проте реальність виявилася складнішою. В одному ательє вже був повний штат, в іншому їй сказали, що потрібен досвід із преміумклієнтами. У бутиках модного одягу взагалі шукали тільки вісімнадцятилітніх працівниць із зовнішністю моделей. Кожна відмова додавала гіркоти, і Злата почала сумніватися, чи обере її хоч хтось серед десятків претенденток. А  впевненість у тому, що робота сама знайдеться, була зовсім неперспективною. Всі надії поступово танули залишаючи відчуття невизначеності й розчарування.

- Ну, як там у тебе справи?- запитала Дарина Йосипівна у своєї доньки, коли розмовляла з нею телефоном.

- Поки ніяк,- відповіла відверто Злата відпивши ранкову каву.- Сьогодні думаю зайти на швейну фабрику. Можливо…

- Яка швейна фабрика?!-  вигукнула Дарина Йосипівна.- Лишайся вдома, бо я маю намір до тебе сьогодні заїхати та повідомити гарну новину. Одним словом вважай, що робота у тебе є…

- Мамо, що ти маєш на увазі?- Злата була здивована.

- Май терпіння і починай згадувати італійську…

Злата злегка усміхнулася, відклавши смартфон у бік. Вона задумливо подивилася у вікно, де ранкове сонце грало у кронах дерев та зробила ще ковточок гарячого напою. Цікаво, що це мама надумала цього разу? Напевно, попросила когось зі своїх знайомих чи пацієнток допомогти доньці знайти роботу.

"Можливо, консультантом у якийсь бутик," - подумала Злата. Їй одразу пригадалася розповідь мами про одну з її пацієнток — італійку, яка відкрила мережу модних магазинів у місті. Це було схоже на маму — вона завжди знаходила нестандартні рішення і вміла домовлятися з людьми.

Дарина Йосипівна, досвідчений кардіолог, яка працювала у приватній клініці. Мала широку мережу контактів серед своїх пацієнтів. Серед них траплялися бізнесмени, артисти, чиновники й навіть кілька іноземців, які жили в Україні. Її робота в приватній клініці давала можливість не лише лікувати людей, а й заводити нові знайомства. Іноді ці знайомства виявлялися дуже корисними, особливо коли йшлося про розв'язання сімейних проблем.

Взагалі вся родина Злати працювала лікарями, що не дивно, враховуючи родинні традиції, які тягнулися вже кілька поколінь. Мати кардіолог, а батько, Василь Романович, обіймав посаду завідувача відділу екстреної медичної допомоги міської лікарні.  Злата пригадала, як батько щоразу повертаючись додому після наступного чергування — втомлений, але задоволений, якщо вдалося врятувати ще одне життя. Вона усміхнулася сама до себе допиваючи каву і водночас відчуваючи гордість за своїх батьків.

Брат Злати, Ігор, теж продовжив сімейну традицію і став лікарем. Він працював наркологом, а  Дружина Ігоря, Ліна, працювала медичною сестрою в тій самій клініці. Злата часто жартувала, що в їхній родині неможливо захворіти. Її родина, здавалося, була приречена на медицину. Усі вірили, що Злата теж одного дня одягне білий халат і присвятить своє життя цій справі. Але Злата ще в старших класах дала зрозуміти, що має інші плани. Вона впевнено заявила, що медицина — це не її покликання. "Я не можу лікувати людей, як ви, — пояснювала тоді Злата. — Але я можу створювати для них щось красиве. Мій шлях — це дизайн одягу."

Вона пам'ятає, що батьки не сприйняли це серйозно. Їм здавалося, що донька ще передумає, але Злата була непохитною. Вона вступила до факультету дизайну і з головою поринула у творчість. Її надихали кольори, форми, текстури — усе, що допомагало створювати новий, унікальний світ моди. Попри це, родина завжди підтримувала її, хоча і не приховувала, що сподівалася на інший вибір. "Головне, щоб ти була щаслива," — казала мама, коли Злата показувала їй свої перші роботи, ще у підлітковому віці…

Десь після обіду Дарина Йосіпівна зайшла до квартири своєї доньки, пройшла відразу на кухню.

- Ти чаю мені зеленого завари,- попросила.

- Може і бутербродів тобі приготувати?- запитала турботливо Злата поставивши чайник на плиту.

- Ні, не треба, я не голодна,- відмовила Дарина Йосипівна.- Ти краще скажи, італійську пригадала?

- Ти ж знаєш, що я не дуже добре її знаю. Пам'ятаєш я вчила її нехотя. В принципі тільки тому, що ти наполягала, бо ми збиралися їхати на відпочинок в Італію.

- Це, мабуть, найгарніший відпочинок був за все наше життя. Сімейна подорож до Італії, яка запам'яталася,- Дарина Йосіповна усміхнулася.- Ми цілий місяць прожили в Італії. Доню, ти хоч щось пам'ятаєш? Бо тобі тоді було всього десять, а Ігорю чотирнадцять.

- Звичайно пам'ятаю,- Злата заварила чай.

- А мою подругу Джулію пам'ятаєш? Така модняча сеньйора, як називає її твій батько, - Дарина Йосипівна уважно спостерігала за донькою підходячи до головної теми.

- Єдине, що я пам'ятаю ця жінка добре розбирається у моді… Мамо, ти з нею ще й досі підтримуєш дружні стосунки?

- Так, так,- підтвердила Дарина Йосипівна відпиваючи чай,- ми з нею часто спілкуємося телефоном. Розповідаємо одна одній як живемо. Про тебе я їй доню теж розповіла.

- Мабуть, після твоїх розповідей Джулія про мене не кращої думки,- Злата теж сіла за стіл напроти матері,- не варто було.

- Навпаки варто було. І Джулія про тебе гарної думки, бо запрошує тебе до себе на роботу в Мілан. Ти не перебивай мене,- кивнула головою Дарина Йосипівна коли помітила, що Злата хотіла заперечувати.- Джулія вже як десять років живе у Мілані. А саме з того часу, коли вийшла вдруге заміж. І до речі, дуже вдало. Леонардо прямо її благословить і навіть допоміг їй відкрити своє власне ательє пошиття вечірніх суконь в самому центрі Мілана.

- Нічого собі! Джулії справді пощастило,- Злата була дійсно здивована.- І Джулія запрошує мене на роботу в Мілан? У неї своє ательє?

- Правильно доню. У тебе випадає неймовірний шанс. Я Джулії звісно розповіла про твій салон «Біла сукня». Що в тебе талант створювати весільні сукні… і про твою невдачу я теж розповіла,- Дарина Йосіпівна зробилася сумною, але відразу і відігнала від себе ці емоції.- Джулія пропонує тобі працювати в її ательє дизайнеркою вечірніх суконь. Я так зрозуміла, вони шиють сукні на замовлення не тільки для модних бутиків, а й… виконують індивідуальні замовлення. Ну,  а ти Злато у цьому спец. Для мене що весільна сукня, що вечірня однакова тільки колір різний.