Розділ 9

Злата зайшла до салону «Біла сукня» з передчуттям чогось недоброго й одразу помітила трьох незнайомих людей у діловому одязі. Вони стояли біля стійки рецепції, за якою Поліна розгубленою не знала, куди себе подіти. Злата це відразу помітила, і зрозуміла, що нічого хорошого очікувати не варто.

- Злата Василівна? — звернулася до неї жінка середніх років, тримаючи в руках документи з гербом податкової служби.

- Так, це я… Щось сталося? — запитала Злата, внутрішньо вже здогадуючись, що справа серйозна, якщо до їхнього салону знову за один день завітали небажані служби.

- Ми з департаменту податкових перевірок, — сухо пояснила жінка. — Ось наказ на проведення перевірки вашого салону. У нас є підстави вважати, що ви та ваша партнерка, Сніжана Микитівна, ухилялися від сплати податків.

- Це якась помилка! — Злата похитнулася й сперлася на стійку, щоб не впасти, починаючи усвідомлювати, що проблеми в салоні можуть бути цілком реальними. — Ми завжди здаємо звіти вчасно, все як належить. Ніяких законів не порушуємо.

- Якщо це так, перевірка це підтвердить, — втрутився другий чоловік, очевидно, старший у цій групі. — Але наразі заборгованість вашого салону перед державою становить понад двісті тисяч гривень. У вас є десять днів, щоб сплатити борг. У разі несплати буде розпочато процедуру арешту майна.

Злату охопила паніка. В голові почали плутатися думки. Звідки цей борг? Чому вона нічого не знала? Чому Сніжана приховала від неї це? І взагалі, чому не сплачувала податки? Якщо не було чим, то чому не повідомила, що салон має фінансові проблеми?

- Ви можете звернутися до свого адвоката, якщо бажаєте оскаржити результати перевірки, — додала жінка. — А зараз ми залишаємо вам копії документів.

Злата ледь стримувала сльози, коли податківці вийшли із салону. Вона опустилася у крісло біля каси, перебираючи папери в яких нічого не розуміла — цифри, терміни, юридична мова… усе зливалося в суцільну кашу.

- Злато Василівно, вам води подати? — наважилася запитати Поліна, яка теж виглядала засмучено.

- Так, дякую,— ледь кивнула Злата. — А Сніжана Микитівна у себе?

- Так, — підтвердила Маргарита, яка весь цей час стояла біля дзеркала. — Але вона сказала, що нікого не хоче бачити і щоб ми всім казали, ніби її та вас немає на місці. Ми так і передали тим… податківцям. А вони сказали, що зачекають. Тут цілу годину стояли, клієнток відлякували…

- Зачиніть салон, — наказала Злата, відпивши кілька ковтків води, — та йдіть додому. А завтра зранку, коли ситуація трохи проясниться ми вирішимо, що  робити далі.

- Але ж, Злато Василівно, — несміливо заперечила Поліна, — через пів години має прийти клієнтка на примірку весільної сукні…

- Передзвоніть їй і перенесіть зустріч на завтра, — Злата нарешті підвелася, притискаючи документи до грудей. — Зробіть усе, як я сказала.

Вона рушила до кабінету Сніжани й зайшла без стуку. Сніжана сиділа за столом, перед нею були розкидані купи паперів, а вона сама у блокноті робила якісь помітки. Коли Злата ввійшла, подруга підняла голову, посміхнулася й удала, що всі проблеми вже владналися.

- Злато, сідай, — запропонувала Сніжана. — Поспішу тебе заспокоїти: у нашому салоні все добре. Отож моя ранкова паніка була даремною. Вибач, що налякала тебе… А ти куди їздила? Усе гаразд? Бо виглядаєш так, ніби привида побачила, — додала вона, відкидаючись на спинку крісла.

- Намагаєшся знову мене дурити?- обурено запитала Злата вперше подивившись на подругу якось по-іншому ніби на  людину з якою була зовсім незнайома.- Чому?

- Що чому?- Сніжана завмерла на секунду.

- Податкова була у салоні,- прямо сказала Злата намагаючись триматися якомога спокійніше.- Вони сказали, що ми винні двісті тисяч гривень! Як таке взагалі можливо?

- Ну, податкова завжди шукає до чого причепитися. Напевно, якась помилка. Не хвилюйся я все владнаю,- Сніжана не хотіла визнавати правду.

- Помилка? – голос Злати став більш різким.- Ти хочеш сказати у нас немає скільки боргів? Ти ж займаєшся фінансами, все перевіряєш і хочеш сказати, що нічого не помітила?

Сніжана зітхнула і перевела погляд на вікно:

- Я ж кажу, що розберуся. Чого ти так панікуєш? Я теж зранку сама несвоя була, а тепер зрозуміла, що це ж не кінець світу.

- Не кінець світу? – Злата розлючено кинула документи на стіл.- Салон можуть зачинити. Це наш бізнес, Сніжано! Наше життя.

Сніжана мовчки подивилася на папери, її вираз обличчя вже був не такий впевнений.

- Ти щось приховуєш, правда? – запитала Злата почавши здогадуватися що до чого.

- Що ти таке говориш? – Сніжана награно засміялася.

-  Ти приховувала від мене, що салон має борг. Ти знала про цей борг.  

Сніжана роздратовано підвелася з крісла:

- Так, я знала про борг,- відрубала вона, впершись руками в стіл.- Але віднині це твої проблеми.

- Мої? – Злата не вірила своїм вухам.- Сніжано ми партнерки. Що ти приховуєш від мене? Чого не розповідаєш?

- А що я тобі маю розповідати? Ти ж нічого не розумієшся у фінансах,- раптом вибухнула Сніжана.- Ти тільки займаєшся цими … весільними сукнями, в усе інше на мені. Усі ці рахунки, податки, зарплати. Я втомилася тягнути все сама.

- Якщо тобі було так складно, прийшла б до мене і ми б разом все вирішили,- голос Злати тремтів, але вона не відступала, бо мала намір все ж з'ясувати правду.- Чому ти не сплачувала податків? Чому ти допустила цей борг?

Сніжана знову засміялася холодно і зневажливо:

- Допустила? Ти справді така наївна? Я навмисно не сплачувала податків…

- Ти всі ці гроші забрала собі? Навіщо? – Злата була здивована.- Куди ти їх діла? У тебе якісь проблеми? Якщо це так, то ти могла б взяти гроші у борг.

- У кого? У тебе? – Сніжана опустилася в крісло.- А у тебе що достатньо грошей? От бачиш немає. Та й позичати мені їх не треба було. Річ у тому, що мій любий тато, твій коханий чоловік нам крім салону більше нічого не залишив. Не зміг зберегти нашої компанії, яку мав би мені передати у спадок. Натомість він мені взагалі нічого не лишив. Та ще й цей салон на двох, аби він був тільки моїм… то повір я б податки сплачувала.