Розділ 7

Минуло декілька днів, відколи Злата нарешті перестала думати про Захара та ту ситуацію, в яку вона потрапила. Якщо чесно, вона все ще чекала на дзвінок від Іри. Сподівалася, що клієнтка зателефонує й скаже, що помирилася зі своїм нареченим, і весілля все-таки відбудеться. І запросить Злату допомогти допрацювати весільну сукню. Або й замовить нову — адже ту наречений уже бачив, а це, кажуть, погана прикмета. Але дзвінок так і не пролунав. Іра не передзвонила до салону. А може, просто обрала інший. Таке теж могло бути, думала Злата, працюючи у своєму кабінеті.

Тканини для нового замовлення привезли ще зранку. М'який шовк, мереживо кольору топленого молока й легка органза чекали свого часу на робочому столі. Злата обережно розгладжувала тканину пальцями, перевіряючи, чи все відповідає задуму. Незабаром мала прийти клієнтка — пишна жінка років тридцяти п’яти, яка напередодні так захоплено розповідала про своє заплановане весілля й про те, як вона хоче виглядати у цей день. У найважливіший день свого життя.

До кабінету постукали:

-  Доброго дня, Ніно! — взаємно привіталася Злата, запрошуючи клієнтку до свого кабінету. — Проходьте, будь ласка. Тканини для вашої сукні вже привезли.

Жінка сіла навпроти, збуджено поклавши сумочку на колінах і поглянула на стіл, де лежали зразки тканин.

- Які ж вони красиві… А можна доторкнутися?

- Звичайно! — усміхнулася Злата. — Я підібрала кілька варіантів, які, на мою думку, ідеально підійдуть для вашої сукні. Ось цей шовк дуже легкий та гарно тримає форму, а ось це мереживо — справжній витвір мистецтва, подивіться, яке ніжне плетіння.

Ніна провела долонею по тканині зачаровано розглядаючи її:

- Я б хотіла, щоб сукня робила мене… ну, стрункішою, чи що. Знаєте, хочу, щоб усе було бездоганно… без оцих... — вона делікатно поплескала себе по боках сором'язливо засміявшись.

Злата кивнула зберігаючи серйозність:

- Зрозуміло. Для цього я підберу вам фасон із легким акцентом на талії та з вертикальними лініями в декорі. Правильно підібрана довжина й форма спідниці зроблять диво. Ось тут я намалювала кілька ескізів, погляньте.

Злата розгорнула аркуші та обережно подала  їх через стіл клієнтці.

- Вони всі гарні! Але оця модель мені подобається найбільше,-  Ніна вказала на один з ескізів. Тільки… якщо можна, аби ви зробили виріз трішки меншим? Бо я не дуже люблю, коли аж занадто відкрито.

- Звісно, — Злата одразу взяла олівець і легкими штрихами виправила деталь. — Нам важливо, щоб ви почувались комфортно. Це ж ваш день.

Жінка мрійливо зітхнула:

- Так, хочеться, щоб усе пройшло ідеально. Хочеться виглядати справжньою королевою.

- Так і буде, — запевнила Злата. — Після узгодження деталей ми зробимо першу примірку. Спершу наметаємо основу, щоб ви побачили, як виглядає фасон, чи все подобається. А далі вже будемо втілювати в життя красу — додавати мережива, вишивку, ґудзики.

- Аж не віриться, що все це відбувається зі мною. Що я замовляю для себе… весільну сукню,— тихо мовила Ніна, поглядаючи на тканини.

-  Повірте, все це відбувається саме з вами,- усміхнулася Злата до клієнтки. – А для мене пошив кожної сукні — як окрема історія. І моя задача — зробити так, щоб вона стала найкращою у вашому житті.

Злата і справді відчувала справжнє задоволення від своєї роботи. Кожна весільна сукня, створена нею, була маленьким витвором мистецтва, в який вона вкладала душу. Коли з порожнього аркуша, з кількох дотиків і мрій народжується щось особливе. Те, що колись прикрасить чиєсь щастя.

Не встигла клієнтка зачинити за собою двері, як до кабінету Злати буквально влетіла Сніжана.

- Злато, — виглядала вона збентежено, — у нас проблема за проблемою. Не розумію, звідки це все взялося.

- А які у нас проблеми? — запитала Злата відірвавшись від роботи та перемкнувши увагу на подругу. — Не розумію, що ти маєш на увазі. Невже знову щось з електрикою? Якщо так, тоді дійсно треба шукати іншого майстра…

- Електрика — це дрібниці, — Сніжана сіла в крісло для клієнтів і нервово забарабанила пальцями по столу. — Наш салон можуть змусити сплачувати величезні штрафи. А якщо захочуть, то й до адміністративної чи, не дай Боже, до кримінальної відповідальності притягнути. Залежить від того, що саме їм від нас потрібно. Це кінець... Якби батько був живий, він би швидко все владнав, а я нічого не можу вдіяти… Якщо вони доведуть...

- Сніжано, про що ти зараз говориш? — Злата ніяк не могла збагнути, чи подруга справді серйозно все розповідає, чи, можливо, жартує. — Які в нашому салоні можуть бути проблеми? Ми ж закон не порушували й не порушуємо. Чи, може, я про щось не знаю?

- Усе ж було добре, жодних перевірок... Але тепер... — Сніжана виглядала дедалі стурбованішою. — Не розумію, чому раптом? Златко, нам точно… кінець...

- Якщо в нас усе в порядку, то нервувати нема через що. Хай перевіряють, будь ласка, — Злата підвелася й підійшла до підвіконня, де стояв графин із водою. — Води тобі налити?

- Налий, — Сніжана важко видихнула. — Хто знає, яка в них мета... Розумієш, якщо хтось навмисно хоче нас закрити, то вони знайдуть проблему там, де її й немає. І ми нічого не зможемо вдіяти.

- Я з тобою не згодна, — Злата й сама відпила води, а потім вже налила подрузі та простягнула їй склянку, — якщо в салоні все добре, нам нічого не загрожує. І боятися не варто. Чи, може, ти все ж таки чогось недоговорюєш?

- Ти маєш рацію, — Сніжана взяла склянку з водою і зробила ковток. — Все буде добре. Нам нема чого хвилюватися. Я піду.

- Розповідай мені про все, — Злата повернулася до роботи. — Усі проблеми будемо вирішувати разом. А зараз хай перевіряють, якщо хочуть.

- Так, так, — Сніжана так і не зізналася, що не сплачувала податків і що підстави для хвилювання були доволі серйозні. — Я піду...

Коли Сніжана залишила кабінет, Злата нарешті дала волю гніву. Усередині все просто клекотіло. Вона була переконана: ці проблеми з салоном — справа рук Захара. Вона ж добре пам’ятала його погрози, коли той пообіцяв зробити все, щоб «Білу сукню» зачинили.